Приветствую Вас Гость | RSS



Головні новини

Новини

Архів

Меню

Статистика
Система Orphus

Главная » 2016 » Май » 30 » Олексій Мельник:«Якщо хочете, щоби собака став вашим вірним другом, віддайте йому найголовніше, що маєте – своє любляче серце»
13:54
Олексій Мельник:«Якщо хочете, щоби собака став вашим вірним другом, віддайте йому найголовніше, що маєте – своє любляче серце»
Олексій Мельник
 
 
Зізнаюся відверто: коли біля твоїх ніг лежить такий «апарат» – тренований собака вагою близько 80 кг – і спостерігає за кожним твоїм рухом, за кожним словом, серце завмирає, а сам відчуваєш повну безсилість перед таким «другом людини», якщо, борони Боже, тому щось не сподобається. Це не кицька, яка мирно спить під моїм стільцем.

– Я на своєму віку бачив вже стільки «героїв», які хизувалися своєю сміливістю, фізичною силою, вдавалися до погроз, навіть зі зброєю в руках – і не лише поодинці, а й гуртом, – але не можу пригадати випадку, коли отакий собака тікав від них, – посміхається мій співрозмовник смілянин Олексій Мельник. – Пам’ятаю інше: як тікали вони, коли побачили, чим відповідає собака на їх погрози й хизування. Не бійтеся, заходьте до двору!

У дверях нас зустрічає вівчарка Герда. Наче ніякої агресії, ричання, навіть лащиться. А все одно лячно...

«Любити й розуміти собак мене навчило саме життя...»

Олексію вже за 60, але він зберіг вражаючу бадьорість, енергійність, рухливість, оптимізм, привітність, працелюбність. Ані звичного для багатьох чоловіків такого віку «робочого мозолю» на животі, ані втомлених очей від постійного сидіння перед телевізором, ані сліду від хронічних хвороб, ані якогось роздратування, незадоволення на обличчі. У дворі його маєтку – турнік, штанга, товстий канат на дереві – дещо на зразок «тарзанки».

– Я мушу підтримувати належну спортивну форму, – він підходить до турніка і робить енергійні, без видимих зусиль, підтягування. – Інакше не можна. Собака – це тварина, хоч і розумна. А природа тварини – до того ж не лише собаки, а будь-якої – не любить слабкість.

Олексій робить іще декілька енергійних підтягувань.

– Раніше, коли був молодше, міг на одній руці зробити сто віджимань, тому служба в армії, а потім самостійне доросле життя у Середній Азії не були для мене занадто обтяжливими. Навпаки: ті роки загартували ще більше.

Грядки, садок біля будинку, усередині самого будинку – всюди панує чистота, охайність, ідеальний порядок. Хоча живе Олексій сам: так склалося його життя...

У гостинній кімнаті на видному місці – святі ікони, поруч з ними тихо палає вогник лампади. Нижче – Святе Письмо, передрук синодального видання Біблії. Окрему невелику кімнатку господар називає своєю келією. Тут він молиться, тут готується щонеділі до храму, де співає у хорі та допомагає настоятелю.

Родом Олексій з Кіровоградщини, Олександрівського району, корінний селянин. Це вже згодом він став машиністом тепловозу, віддавши праці на залізниці понад 30 років свого життя. І всюди поруч з ним був собака.

– Ще у дитинстві трапився випадок, який, мабуть, на все життя визначив моє глибоко поважне ставлення до цих тварин, – пригадує Олексій. – У нашому селі жив один вже немолодий чоловік, колишній фронтовик, який допомагав доглядати за колгоспною чередою. Одного разу бугай, якого всі боялися, раптом зірвався з ланцюга й кинувся на того чоловіка. Той був приречений на смерть, якби поруч не трапився собака – вірна йому вівчарка, яку той узяв і виховав ще малим цуценям. Та безстрашно кинулася на розлюченого бугая й вчепилася в нього мертвою хваткою, поки господар собаки не встиг стрибнути на коня й уникнути небезпеки. Мене тоді вразила безоглядна вірність і сміливість собаки: адже бугаєві нічого не вартувало просто розчавити вівчарку, яка порівняно з ним здавалася якоюсь комахою. А здоровенний бугай злякався: мотнув своїми страшнючими рогами – та й побіг у сторону. Вже тоді я зрозумів, що собака – це справді ліпший друг людини: без усіляких жартів, які часто вкладають у це відоме прислів’я.

Доросле життя неодноразово переконало Олексія у правоті цих слів.

– Я прожив багато років у суворих за своїми кліматичними умовами краях Середньої Азії, де людина не може вижити без тварини – і навпаки. Тамтешні стосунки як поміж людьми, так і людей з тваринами – особливі: в них немає місця для підступних вчинків, обману, втрати людської совісті. Тварина помститься, якщо ти поставишся до неї несправедливо, і навпаки – віддасть за тебе своє життя, якщо не будеш лукавим з нею, з іншими людьми й з самим собою...

Собача «академія»

Любов до собак, глибоке знання їх природи, психології нині стали головною справою Олексія. На його подвір’ї діє свого роду «собача» академія, де вихованці здобувають спеціальний вишкіл. Тут – надійно обладнані вольєри, тренажери, ошийники, інші засоби, якими він «натаскує» своїх «учнів» справно нести службу господарям. Є в нього й спеціальний тренувальний халат, який господар мусить надягати, коли наказує псам виконати команду: «Фас!»

Вихованці собачої «академії» Олексія – не декоративні домашні песики, а серйозні пси, здебільшого вівчарки різних порід, які покликані нести передусім сторожову, охоронну службу. Тому й люди, які приїжджають до Олексія зі своїми волохатими друзями, теж, скажімо відверто, серйозні.

– Я немов пес одразу відчуваю людину, яка приходить до мене, – зізнається Олексій. – Якщо бачу, що ця людина справді любить свого собаку, не ображає, не знущається над ним, – я залюбки беруся за виховання. А трапляється й так, що виходить людина зі своєї крутої «тачки», вся в золотих ланцюгах, прикрасах, а собака, що поруч з ним, – справжній невільник, заляканий погрозами, побоями, або ж, навпаки, розбещений ласками ледар, навчений лише їсти та спати. З такими я не маю ніяких справ. Сьогодні є особи, які беруться за дресирування собак, запрошують до себе, заробляють на цьому. Туди й нехай звертаються. Я ж нікого не запрошую і нічого на цьому не заробляю, але двері мого дому завжди відкриті для людей, які по-справжньому люблять собак, хочуть дізнатися про їх звички, правильно виховати.

Олексій відкриває вольєр і випускає на двір ще молоду вівчарку і лагідно гладить.

– Цього «красеня» мені привіз хлопець, який пішов воювати в АТО. Просив, щоби Дон пожив у мене, поки сам буде захищати нашу державу. Якби ви бачили, як вони розставалися – обидва зі сльозами на очах! І тепер лише приїхав у відпустку – негайно біжить сюди, щоби побачитися зі своїм вірним другом. Для таких людей мені нічого не шкода...

Знаючи величезний досвід Олексія Мельника у вихованні службових собак, до нього звертаються різні люди, які потребують того, щоби поруч з ними був тренований на будь-які ситуації собака. Сюди за консультаціями приїздять навіть фахівці-кінологи.

Випускники собачої «академії» Олексія Мельника сьогодні справно несуть службу у різних місцях, у різних господарів, навіть у Мотроненському монастирі, де знаходяться люди, охочі дошкулити черницям.

– Ми дуже вдячні Олексію за допомогу, – каже настоятельниця монастиря матінка Іларія. – Вівчарка, яку виховав Олексій, є справжнім хазяїном, поруч з яким не страшно залишати господарство навіть з відкритими дверима: навряд знайдеться той, хто спокуситься налякати нашого охоронника.

– Не існує універсальних собак – як і універсальних людей, – розповідає Олексій, ділячись з нами своїми секретами. – Кожного собаку я виховую конкретно під когось або для чогось, обов’язково враховую характер, звички господаря, спосіб його життя.

Утім, незважаючи на те, що вихованці Олексія готуються для серйозної сторожової служби, вони можуть стати й джерелом дитячої радості. Узимку, коли Смілу вкриває шар снігу, Олексій вже не перший рік виводить двох своїх улюбленців на центральну площу міста або у міський парк, запрягає їх у саморобні дерев’яні сані й на радість дітлахам влаштовує веселі катання – цілком безкоштовно, дозволяючи гладити цих незвичних «коней», годувати їх, фотографуватися з ними.

– Нажаль діти дедалі відокремлюються від живого спілкування не лише між собою, а й з живою природою, тваринами, – каже Олексій. – Багатьом з них комп’ютер замінює абсолютно все. А тварина, собака, може навчити людину багато чому доброму. Дуже прикро, що люди часто беруть додому цуценя, щоби лише побавитися з ним, тримаючи у чотирьох стінах своїх квартир. Згодом «раптом» починають розуміти, що цей улюбленець потребує не лише постійного догляду, а також постійної уваги, ласки. Тоді вирішують проблему суто «по-людськи»: викидають нещасну тваринку на вулицю, де вона приречена на здичавіння і неминучу смерть. Такі, з дозволу сказати, приклади ставлення до домашньої тварини завдають психіці дитини непоправної шкоди...

Собаче серце

Про своїх хвостатих друзів – собак – Олексій може розповідати нескінченно, із захватом пригадуючи безліч зворушливих і повчальних історій.

– Якщо ви вважаєте, що лише людина вміє відчувати серцем, а собака ні, то глибоко помиляєтеся. Собака теж має своє серце, яке і страждає, і радіє, і сумує...

Олексій випускає з вольєру іще одного свого вихованця, більш схожого на легендарну «собаку Баскервілів»: грізного кане корса Пітера. Той, ще здаля побачивши на моїх грудях фотокамеру, за кілька стрибків опинився вже біля мене, щоби все з’ясувати: хто я і навіщо тут.

– Не бійся його! – сміється Олексій.

Дякую, пане Олексію, заспокоїв... Стою, не ворухнувшись.

Потім Олексій надягає тренувальний халат і розпочинає дресировку. Собаки раз-по-раз виконують його команди, стрибаючи через бар’єр, кидаючись на умовного противника.

– Я з собаками майже все своє життя, а не перестаю дивуватися їх порядності, навіть шляхетності, – ми вже сидимо за столом, де Олексій пригощає духмяним медом і трав’яним чаєм. – Вони не здатні на те, що може дозволити собі інша людина: образити, вкрасти, зробити підлоту. Ласий шмат пси-«хлопчики» завжди віддадуть «дівчинці», вони ж закриють її собою у разі небезпеки. Так, «хлопці» битимуться, щоби завоювати право бути першим, коли прокидається поклик робити потомство, але це вже закон закладеної в них природи.

– Чи може собака простити людину, якщо та чимось провинилася? – цікавлюся в Олексія, на що той розповів свою життєву історію:

– Я був ще молодим, коли трапився випадок, за який мені досі соромно згадати... Надворі весна, лід на річці вже крихкий, небезпечний, ми сидимо на березі з хлопцями й сміємося, дивлячись, як наші собаки бояться йти на кригу. «А моя піде!» – кажу я і на спір даю команду своєму собаці стрибати на лід. Та не виконала. Тоді я кинув на середину річки гумовий м’ячик і командую знову: «Апорт!», тобто щоби та принесла. Хлопці регочуть: мовляв, програв я наш спір. І тут мій собака кидається на лід, провалюється у крижану воду, але дістає той м’ячик, повертається на берег і кладе до моїх ніг. Потім без будь-якої команди уходить додому. Я одразу збагнув, що образив собаку. Додому він мене вже не пустив: дивиться на мене, гарчить... А то була не якась дворова «шавка», а вівчарка вагою з пів-центнера: таку не злякаєш. Що робити? Як залагодити свою провину? Пішов до матусі, потай узяв у її льоху шмат домашньої ковбаси та й пішов миритися. Схилився до свого вірного друга, обняв, заплакав – той і простив... Не кожна людина здатна простити такий вчинок, а собака простив.

– Тому, – завершив свою розповідь Олексій, – я всім своїм друзям, клієнтам даю таку мудру пораду: якщо ви хочете, щоби собака став вашим відданим другом на все життя, віддайте йому найголовніше, що маєте – своє любляче серце. Собаку не можна бити, знущатися над ним. Якщо собаку й потрібно наказати – усе повинно бути за законом справедливості, а не зі злобою, жагою помсти або якоїсь примхи. Собака все чує, все бачить, все розуміє і все відчуває. Якщо у вашому серці буде фальш, неправда – бійтеся наразитися на собачу помсту. Це може статися, коли ви й не чекатимете...

Олексій веде здоровий, тверезий спосіб життя – і це теж є передумовою довірливих стосунків з собаками, яких він дресирує.

– Собака не пробачить, якщо господар любить пиячити, займається розпустою, зраджує своїй дружині. Та, можливо, й не відчує, а собака одразу відчує чужий запах – і помститься. Навіть своїх старих друзів, з ким багато років працював на залізниці, я попереджаю, коли ті заходять до мене в гості: не можна плювати на землю, не можна з’являтися на підпитку, курити, намащуватися парфумами, не можна вживати брудних, лайливих слів – і не лише тут, у присутності собаки, а й у повсякденному житті. Бог все бачить і може зробити собаку засобом для нашого морального виховання.

– Чи є особливий «ключик» до повної собачої довіри? – цікавлюся у свого співрозмовника.

– Звичайно. Цей «ключик» – любов до собаки: щира, нелицемірна, непідкупна. Собаку, на відміну від людини, нічим не підкупиш: вона відгукується лише на любов.

І знову лагідно обняв красуню Герду, яка терпляче чекала на нього біля дверей.

...Є одна зворушлива притча про собак. Притча, яку можна назвати листом собаки, яку поховав люблячий господар:

«Чоловіче, я бачу, що ти плачеш, бо прийшов мій час. Не плач, будь ласка, я хочу пояснити тобі деякі речі. Ти сумуєш, тому що мене більше немає, але я щасливий, тому що зустрів тебе. Скільки таких, як я, вмирають щодня, так і не зустрівши нікого, кому б він став потрібний! Тварини часто проводять усе своє життя цілком самотніми. Нам відомо, що таке холод, голод, спрага, небезпека; ми мусимо турбуватися, щоби знайти бодай якусь їжу, захистити себе вночі. Ми бачимо людей, які щодня проходять повз, навіть не подивившись на нас. Утім, іноді це навіть ліпше, щоби вони нас взагалі не бачили. Трапляється, що з натовпу перехожих виходить Ангел: він нахиляється, гладить тебе, говорить щось ласкаве й тепле, а потім бере з собою туди, де живе сам. Іноді цих Ангелів декілька: вони допомагають нам вижити, знаходять притулок, їжу. Вони ж приводять нам ще одного Ангела, який лікує, рятує нам життя. Усі вони знаходять для нас особливі слова, якими нас називають, коли бачать і кличуть до себе. Це й значить, що ми стали особливими: були нічиїми, а стали вашими...»

Олександр Слєпцовський, журналіст
Фото автора


 
Олексій Мельник


 
Олексій Мельник


 
Олексій Мельник


 
Олексій Мельник


 
Олексій Мельник


 
Олексій Мельник
Если вы нашли грамматическую ошибку, пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter чтобы сообщить про это нам.

Поделись новостью с друзьями





Читать еще новости:
Категория: Город и горожане | Теги: город и горожане | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1  
Eto moj krestnij papa,ja im o4enj gorzuj.On zame4atelnij,naidobrejwij 4elovek.Berite primer,takih ljudej o4enj malo.

Имя *:
Email *:
Код *:













редакция



VL Tregubov © 2017
При любом использовании материалов и новостей сайта ссылка на Смеляночка обязательна, а для интернет-ресурсов гиперссылка на info-smila.ck.ua. Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов и новостей не несет.