Приветствую Вас Гость | RSS



Головні новини

Новини

Архів

Меню

Статистика
Система Orphus

Главная » 2012 » Октябрь » 11 » Сергій Таран: «Мені в житті пощастило на добрих людей»
15:46
Сергій Таран: «Мені в житті пощастило на добрих людей»
Кандидат у депутати до Верховної Ради України по нашому мажоритарному округу Сергій Миколайович Таран, який йде на вибори від політичної партії Українська платформа "Собор" в своєму інтерв’ю "Сміляночці" розповів, чому прагне стати народним депутатом, як працюватиме у Верховній Раді та які проблеми вирішуватиме для смілян.  

- Сергію Миколайовичу, перше питання, яке виникає у кожного виборця до кандидата в депутати, чому Ви вирішили балотуватися до Верховної Ради? Що змусило Вас стати на шлях боротьби за право бути виразником інтересів народу?


- Не було в мене такої установки в житті - стати політиком. У нас на сьогоднішній день, вважаю, є дві громадські організації - це обласна організація "Союз народу і політиків" (СНІП), яка зареєстрована і легалізована у законному порядку в Смілі, і спілка "Відродження" в Черкаському районі, яка була створена для вирішення земельних питань, де зареєстровано близько 200 чоловік. Ми, як єдина команда, займаємося проблемами регіону вже протягом добрих п’яти років і не вважали за необхідність вступати до лав якоїсь партії чи більш впливової організації, тому що маємо достатньо сил для самостійної праці, щоб захищати свої інтереси та інтереси людей, які нас підтримують. Але останнім часом ми зрозуміли, що без політики, без своїх представників у вищих органах влади, в обласній та Верховній Раді багато питань, які цікавлять простий народ, не знаходять свого вирішення. Ми задумувалися над цим ще у 2010 році і вже тоді мали змогу брати участь у виборах, але прекрасно знали, що без партійної організації нам буде дуже важко пробитися як до органів місцевого самоврядування, так і до Верховної Ради. Сьогодні, на мою думку, нам випав такий шанс і маємо достатньо можливостей для підтримки наших кандидатів, про що ми неодноразово говорили із нашими побратимами із ВО "Свобода" та з БЮТу.  Ми були впевнені, що нам на наш регіон запропонують з Києва доволі сильну людину, яка має черкаське коріння, знає  проблеми регіону та має тут певні напрацювання. Ми б реально цю людину підтримали, бо розуміємо, що це представник з народу та без корупції. Коли ж розпочався розподіл округів об’єднаною опозицією за якимось незрозумілим принципом і висунення кандидатів, які ніякого відношення не мають до нашого регіону (сподіваюсь, що будуть мати в майбутньому), перед нами постало питання: що робити далі? На той момент, коли без нашої згоди, без обговорення об’єднана опозиція "За Батьківщину" кандидатом у депутати по нашому виборчому округу висунула Сергія Рудика, нами було прийнято рішення висувати своїх кандидатів, і товариші мої запропонували мені висунути свою кандидатуру. Знаючи, що ці вибори для України можуть бути останніми, я для себе прийняв рішення, що погоджуюся з думкою товаришів, і зараз ми спільно пробуємо донести до людей інформацію, що ми є із народу і  можемо представляти їхні інтереси.

- Скажіть, будь ласка, невже перед тим, як представляти кандидата у депутати по нашому виборчому округу від об’єднаної опозиції, не було обговорено цю кандидатуру? Невже ніхто не звертався до вашої організації, до місцевих політичних партій, які входять до складу об’єднаної опозиції, щоб дізнатися думку та врахувати її при обранні кандидатури?  


- Жодного звернення не було. Микола Томенко намагався це зробити на рівні Корсунь-Шевченківського та Канівського районів. Лише наступного дня ми дізналися, що відбулося партійне зібрання об’єднаної опозиції в Черкасах, де було проведено обговорення кандидатур. У нас такого обговорення не було і ніхто не піднімав питання щодо обрання можливої кандидатури. Повірте мені, якщо б пропонували кандидатуру місцеву, того ж таки Станіслава Вікторовича Голубця, керівника міської організації ВО "Свобода", ми б його двома руками підтримали, це перевірений чоловік, патріот України, людина, яка захищає інтереси народу і партійні принципи ВО "Свобода", який завжди працював і працює на благо людей. Якби відбулося на той момент відповідне обговорення, ситуація на сьогодні склалася б по-іншому. Якщо б вони й висунули Сергія Рудика і надали з цього приводу свої вагомі аргументи ми б з ними не погоджувалися, але були б готовими до цього і в дискусії знайшли б якийсь консенсус по цьому питанню. Ми всі, в тому числі і члени ВО "Свобода", були здивовані таким рішенням об’єднаної опозиції, тому що в обласному штабі ВО "Свобода" є люди, яких ми добре знаємо, бо вони дійсно бойові члени цієї організації, які пройшли багато чого. Але з якоїсь невідомої нам причини їх кандидатури не були ані запропоновані, ані обговорені.

- Йдучи до Верховної Ради, треба мати чітку програму дій. Якщо змоделюємо таку ситуацію: ви виграли  завтра на виборах, як би ви діяли у ВР: чи приєдналися б до більшості, чи вели самостійну роботу, чи працювали б в опозиції?

- Я буду в опозиції обов’язково. Ми постараємося так провести роботу, щоб опозиція за будь-яких обставин мала більшість у парламенті. Вважаю, що в нас є сили і можливості для об’єднання, навіть якщо в чомусь вбачаються якісь протиріччя. Просто треба прийти до простої формули. Аргументовано доводити бачення вирішення якоїсь проблеми, йти назустріч один одному, шукати спільні шляхи вирішення того чи іншого питання, а не ставити своє "я" або своє бачення на перший план і цим розривати всю опозицію. Потрібно бути як одна команда, а не як герої всім відомої байки "Лебідь, Щука та Рак". Якщо ми зможемо це зробити, значить, ми зможемо мати більшість у парламенті. Про мою готовність до роботи у парламенті, можу сказати таке. Протягом 1998-2007 років я від Служби Безпеки України готував багато матеріалів і законопроектів, кабмінівських постанов, пов’язаних, перш за все, з проблемами агропромислового комплексу, медициною, державними резервами, з Аграрним фондом України, земельними питаннями. Якщо є необхідність, ви можете в Інтернеті переглянути, де я виступав, як захищав ці законопроекти, тому що я був представником Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави Служби Безпеки України і виступав з позицією, аналітичними висновками, шляхами вирішення тих чи інших проблем.  Відносно перебування у складі ВР та роботи в комітетах, то мене найбільше приваблює робота в комітеті контролю за діяльністю правоохоронних органів, тому що одним з найболючіших питань в Україні залишається корупція. Вважаю, що в мене є достатньо досвіду, як боротися з цією проблемою. Боротьба з корупцією розрахована не на одне десятиріччя. Але треба з чогось починати, бо ми знаємо, що починаючи з дитячого садочка і закінчуючи цвинтарем - скрізь і за все треба платить.  Такі реалії українського суспільства. І простими заходами та методами за короткий час нелегко і майже неможливо викорінити цю проблему, яка вже як пухлина у мозку нашої держави. Боротьба з корупцією буде дійовою лише шляхом створення інституту спеціальних прокурорів, уповноважених і підзвітних комісії, яка буде сформована виборцями шляхом прямого голосування. Ще одним питанням, яке вважаю досить актуальним, є питання підзвітності і відповідальності обраних людей перед народом. Якщо ми на законодавчому рівні внесенням поправок до Конституції, Закону про вибори народних депутатів внесемо можливість відкликання депутатів шляхом проведення всенародного референдуму, тоді народний депутат буде дійсно працювати, матиме зв’язок із людьми, боротиметься за прийняття законопроектів, спрямованих насамперед на захист інтересів народу. Депутат розумітиме, що в іншому разі його просто відкличуть. Чому сьогодні депутати забувають про народ? Тому що на цілих п’ять років вони недоторканні, а через п’ять років знову щось пообіцяють своїм виборцям чи заплатять їм і далі працюватимуть депутатами та вирішуватимуть власні "шкурні" питання.  Якщо буде діяти закон, який чітко відобразить процедуру відкликання народного депутата, то й народні обранці будуть працювати. 

- Наступне питання, до Вас стосується депутатської недоторканності. З одного боку, депутатська недоторканність робить народного обранця зовсім непідсудною людиною, знімає з нього відповідальність навіть перед законом, а депутати дуже часто переступають межу дозволеного. А з іншого боку, депутати, які сьогодні знаходяться в опозиції, вважають, що зняття депутатської недоторканності дозволить мати якийсь вплив правлячої партії над тими, хто знаходиться в опозиції. Виходить, що, з одного боку, депутатська недоторканність дозволяє депутатам зловживати своїм становищем, а з іншого захищає тих, нехай навіть небагатьох депутатів, які дозволяють собі виступати проти більшості та критикувати її роботу. На вашу думку, чи готові наші депутати сьогодні позбутися депутатської недоторканності?

- Моя особиста думка трохи відрізняється від думки загальної, яка панує в опозиційному таборі на сьогоднішній день. Загальна думка опозиціонерів така, що необхідно залишити депутатську недоторканність у частині можливих політичних рішень, а зелене світло дати зняттю недоторканності в разі скоєння депутатом карно-відповідальних, адміністративних та економічних злочинів. Але в Конституції вказано, що перед законом всі люди рівні. Якщо опозиціонери самі себе не можуть захистить, то навіщо їм недоторканність? Юлію Тимошенко та Юрія Луценка не можуть захистить в частині організації спротивів народу, звернення до міжнародних організацій, можливості забезпечення хорошими адвокатами і юристами. Не можуть фізично захистити Власенка Сергія,  якого вже декілька раз обливали зеленкою. Депутатська недоторканність потрібна таким людям, як Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Гриценко, тим, хто дійсно знаходиться на передовій. Багатьом народним обранцям депутатська недоторканність потрібна лише після перемоги. Тому таким, як Губський, наприклад, вона потрібна для того, щоб він і надалі дерибанив Канівське водосховище. Більшість депутатів від влади дійсно борються зараз за депутатську недоторканність, бо вона їм потрібна, аби вершити свої чорні справи, вирішувати власні питання на власну користь.  Для цього вони і йдуть у Верховну Раду. Вважаю, що недоторканність потрібно зняти з усіх, а захистом для депутата має стати праця в єдиній, дружній команді, надання проблемам публічності, згуртованість колективу. Чи ви думаєте, той адвокат Власенко йде і думає, як провести чергову зустріч із Юлією Тимошенко? Він думає про те, як би його в черговий раз фарбою не облили чи зеленкою не заляпали. Його не можуть захистити навіть друзі та побратими по опозиційному табору. Це нормально?

- На Вашу думку, депутат-мажоритарник, який балотується від нашого виборчого округу, що повинен зробити насамперед для Сміли, коли потрапить у Верховну Раду?


- Сміла - місто, яке має багато облич і проблем. 20 років тому тут процвітала промисловість, сільське господарство, торгівля. Всі напрямки, які я назвав, нині змінилися в гірший бік, тому вони потребують змін і підтримки на рівні верхівки влади. Що б там зараз не говорили, а витягнути Смілу за вуха з наявних проблем тільки за родинні гроші неможливо. Відродження Сміли можливе тільки із залученням державного фінансування, направленого на відбудову тих напрямків, які я вже назвав - виробництво, сільське господарство, торгівля та інших важливих соціально-економічних галузей, залучення грошей у галузі промисловості, зокрема машинобудування, яке успішно може процвітати в Смілі. Який би там багатий не прийшов мер, у нього не вистачить грошей, щоб відремонтувати всі дороги в місті, відновити сферу ЖКГ та роботу радіоприладного заводу. Перш за все, якщо ми оберемо достойного кандидата, який пуповиною буде прив’язаний до рідної Сміли, то він повинен боротися за справедливий розподіл державного бюджету насамперед для нашого міста. А місцева влада повинна виокремити пріоритети, на які повинні розподілятися ці кошти. Нехай це буде якісь дві-три проблеми, адже ми повинні розуміти, що відразу все виправити та покращити не можна. Тільки в такому разі ми зможемо забезпечити поступовий, планомірний розвиток міста. В іншому випадку покладатися на зв’язки і знайомства у верхівках влади не можна. Якщо група людей, яка прийде у ВР, буде розуміти, що виділені кошти повинні йти на цільові напрямки, а не комусь у кишеню, тоді будуть якісь результати.

- Сергію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, де ви народилися, де виросли, де навчалися, як розпочинали свій трудовий шлях та чому прийшли до думки стати депутатом Верховної Ради?

- Народився я в селі Мельниківка Смілянського району. Батько працював трактористом, мама - санітаркою у психіатричній лікарні. Вісім класів закінчив у рідному селі, потім сім кілометрів ходив у 9-10-й клас у школу сусіднього села Носачів. Школу закінчив у 1977 році. Вступив на навчання до радіомеханічного технікуму м. Києва. Тоді моєму поколінню випала така можливість, тому що в Смілі розпочав роботу радіоприладний завод, який потребував молодих спеціалістів. У 1980 році закінчив технікум за спеціальністю радіотехніка. З 1980 по 1982- й рік служив у лавах радянської армії у військах зв’язку, відповідно до своєї кваліфікації, яку отримав у технікумі. З 1982 по 1989-й рік трудився на радіоприладному заводі. Спочатку працював регулювальником у 250-му цеху. Моя дружина Ганна Петрівна мене два роки чекала з армії. Ми з нею разом навчалися у технікумі. Працювала вона у телевізійному цеху майстром, а майстер на той час отримував заробітну плату розміром 160-170 рублів. Нами було прийнято рішення, що мені як чоловікові треба заробляти більше. Йти майстром не було потреби, адже регулювальник отримував в два рази більшу зарплатню при тому всьому, що доводилося їздити на Північ, в Мурманськ, Архангельськ, Іжевськ, де була можливість підзаробити гроші своєю працею. У 1982 році ми з дружиною разом вступили на заочне відділення КПІ, яке успішно закінчили незважаючи на те, що у нас народилося дві доньки, але ми не брали академвідпустки. Їздили на навчання нашим "Москвичем", який прослужив 20 років. Я йду здавати екзамени, дружина сидить з малою, а потім міняємося. Так отримали вищу освіту.
Мені в житті пощастило на добрих людей. Доля звела мене з людиною, зустріч з якою вважаю доленосною. Цього чоловіка я називаю своїм другим батьком. Це нині покійний Олександр Петрович Кривошея. В Смілі його всі знають. Це людина з великої букви, який творив добро для багатьох, і в моєму житті він зіграв велику роль. Він запримітив мене на радіоприладному заводі і запропонував вступити до академії, тоді ще КДБ СРСР, тому що йому потрібен був спеціаліст по радіоприладному заводу. Я вступив до академії, закінчив стаціонар, отримав звання лейтенанта у 28 років. Дружину з трьома дітьми підтримували наші батьки та друзі. Потім я повернувся до Сміли, і лейтенантська зарплата у мене була на 100-150 гривень менша, ніж я отримував на заводі. Спочатку в моєму оперативному забезпеченні був лише радіоприладний завод. Мені було це цікаво, незважаючи на всю відповідальність роботи, тому що це був військово-промисловий комплекс, на який виділялися великі бюджетні кошти, і треба було слідкувати за тим, аби вони, як кажуть, не пішли «в небо», щоб був жорсткий контроль. Юрій Банніков та Володимир Сіренко - це були керівники високого рівня. Потім мені випала можливість займатися формуванням новостворюваної української митниці в Смілі під керівництвом нині вже пенсіонера Миколи Андрійовича Чепіги. В новоствореній митниці на той час працювали люди, які прийшли із радіоприладного заводу, якому віддали 20 років свого трудового стажу і не потрапили ні під корупційні схеми, не перебували під кримінальним переслідуванням, були відданими своїй справі та чистими перед законом. Сьогодні всі ці люди на заслуженому відпочинку. Тоді, у 1992 році Президент поставив завдання сформувати Службу Безпеки, підібрати кандидатури, сформувати митні органи. Я радий, що мені все це вдалося зробити у Смілі. Потім серйозним навантаженням стала робота з контролювання системи переробки спиртів і вивезенню їх за кордон. Я, будучи вже старшим лейтенантом, контролював роботу Камۥянського і Косарського спиртзаводів у 1994-1997 роках. Там  мав велику честь познайомитися з Дмитром Мироновичем Коломійцем, керівником Косарського спиртзаводу. У той час мені вдалося розкрити декілька схем незаконного експорту продукції за кордон по давальницькій схемі та повернути державі 15 мільйонів до бюджету. Мене запримітили в Києві та запросили працювати там, а сімۥя залишилася в Смілі. Дали напрямок, який ми тоді називали "роги і копита" - по  рослинництву та тваринництву. В Києві всю роботу довелося розпочинати з нуля, крім того, потрібно було десь навчати дітей. Мої доньки тоді закінчувати 8-9-й клас. Та й у Смілі я вже переріс себе і працювати тут мені було вже не так цікаво. А в Києві відкривалися нові можливості, була сформована сильна команда. Не було таких, як зараз, - син або зять генерала, який тільки ходить на роботу та будує кар’єру. Всі хлопці були з простих людей і кожен працював на совість, доводячи, що він дійсно професіонал своєї справи. У 1998 році я став керівником підрозділу, начальником відділу і ми почали займатися серйозними питаннями по економіці.

- Ваш відділ керував цією частиною економіки по всій Україні?


- Так. Як колишнього керівника мене запросили на круглий стіл, який проводить інформаційне агентство "УНІАН", стосовно земельних питань та розпаювання земель сільськогосподарського призначення. Я був представником, який у свій час контролював земельну реформу в Україні від Криму до Західної України. В мене по сьогоднішній день немає жодної земельної ділянки, крім 20 сотих в моїй Великій Яблунівці. Якби я захотів, то зі своїми зв’язками міг би взяти земельну ділянку у Києві чи Криму. Можливо, мої колишні підлеглі і ображаються на мене за це, адже вони могли взяти собі земельні ділянки, як багато хто з нинішніх можновладців, які зловживають своїм службовим становищем.

- Сьогодні багато говорять про те, що діючи силові структури, фіскальні органи, Міністерство внутрішніх справ вже не є незалежними органами та працюють під тиском і обслуговують інтереси влади та представників великого бізнесу. У зв’язку з цим у людей складається враження, що кожен, хто працює у цій структурі, є нечистим на руку, люди їм не довіряють, приклеюючи їм клеймо. На Вашу думку, настільки ці структури залежні від влади і бізнесу?

- Мене це питання, стосовно нечистих на руку представників силових структур, дуже образило в розмові з Олегом Тягнибоком і свободівцями, у яких все або тільки чорне або тільки біле, вони не вникають у те, добре чи погано ти працював. Вони звикли вважати, як і більшість із нас, що якщо ти працював у СБУ, то ти загруз у корупції і не можеш бути патріотом. Проте десятки людей, які мають бойові нагороди у мирний час, працювали на благо народу, зараз, знаходячись на заслуженому відпочинку,  мають один костюм «на вихід» і стоптані черевики. Якщо людина багато розповідає про свої досягнення, то вона або весь час при штабі просиділа, або завгоспом пропрацювала. Оперативна діяльність – це «вищий пілотаж» у службах, де з десятка людей потрапляє тільки один. Зараз немає в оперативній діяльності системної роботи, направленої на захист інтересів людей. Як приклад можна взяти роботу дільничних інспекторів. Розповідають у новинах про те, що в селі десь маніяк убив людину… А чого ж ні в кого не виникне запитання:  де ж до цього часу був дільничний інспектор, який повинен проводити профілактичні заходи, виявляти таких людей та тримати їх  на контролі? І особливо це стосується СБУ в частині їх повноважень. Раніше роботу силових структур оцінювали упереджено, за фактами. Якщо оперативник чекає оцінки своєї роботи від керівництва, колег, суспільства, журналістів, то він вже не професіонал. Оперативник повинен бути самодостатнім, він сам повинен оцінювати свою роботу.

- З Києва до Сміли коли повернулися?


- Повернувся у 2007 році, коли пішов на пенсію. В мене була можливість працювати далі, стати генералом (на генеральській посаді пробув 7 років), але я помічав, як руйнується наша служба з часом, і мені вже було не цікаво працювати у структурі, яка не могла забезпечить рух України вперед. Керівник держави (В. Ющенко )не розумів, що СБУ була тією силовою машиною, яка при правильній постановці завдань могла б забезпечити Україні процвітання, вона не дала б можливості украсти стільки, скільки  украдено коштів за останній час, якби була наповнена професіоналами, а не тими, хто просто займає посаду. Це все розпочалося за В. Ющенка та тих політичних фігур, які управляли службою і не могли вести її роботу нормально.

- Повернувшись до Сміли, знаходячись на заслуженому відпочинку, чи не хотіли Ви зайнятися улюбленою справою, відпочивати в колі сім'ї? Що змусило Вас зайнятися підприємництвом, а також політичною діяльністю?


- Як я вже говорив, людина, яка пропрацювала у нас цілий вік, на пенсію йде в одному костюмі та у стоптаних черевиках. Крім того, мені потрібно було допомагати дітям. Я розумів, що на одну пенсію, маючи сімۥю, я не виживу. Що таке у Києві на той час мати заробітну плату розміром 3-4 тисячі? Це так: за комунальні заплатив, дітям роздав - і все. У 1998 році я отримав квартиру, і до 2007 року ми не могли там зробити ремонт, бо навчали дітей в університетах. Коли вийшов на пенсію, мені пропонували очолити службу безпеки одного з банків, але ця робота була мені не цікавою. Вирішив для себе, що зможу заробляти копійку, займаючись бізнесом. Вважаю себе трудоголіком, адже можу працювати щодня по 10-12 годин, і в суботу, і в неділю. На щастя в мене свій час були акції ВАТ "Смілаагропромсервіс".  Мій хороший товариш, Костянтин Васильович Чужинов, порадив за тодішні ваучери свої і близьких родичів придбати невелику частку акцій підприємства. І його співвласники, знаючи мене, довірили мені керівництво. За п’ять років я вивів підприємство з боргів і зараз до мене повна довіра з боку співвласників-акціонерів. Останнім часом я не збирався займатися політикою. Вийшло так, що зараз куди не кинься, то треба платить, або ж віддавати свій бізнес. Я все життя прожив правильно, а зараз якісь бандити хочуть поставити мене, як якесь бидло, в стайню і я повинен платить, не знаючи за що і кому, працюючи на своїй же землі. Я вже говорив, що краще віддам свій бізнес і повернуся до Холодного Яру. У мене тільки за останній рік було близько двадцяти перевірок. Вони все шукають і ніяк не можуть повірити, що на моєму підприємстві ніяких махінацій немає.

- Тож можна стверджувати, що Ви з 2010 року стали займатися політикою і для Вас це вимушений крок?
 

- Так. Ми до 2010 року створили дві громадські організації. У 2010 році зрозуміли, що потрібно при владі ставити порядних людей. Спробували і були впевнені, що закон дозволить нам від громадських обۥєднань висувати своїх представників. І у Верховній Раді обговорювалося питання, що громадські організації мають право висувати своїх кандидатів хоча б на місцевому рівні. Але потім сталося, як сталося. Мені пропонували стати членом і БЮТу і ВО "Свобода", але я бачив, що там є питання нагальні для обговорення, але неприйнятні для мене. У 2010 році я зі своїм громадським обۥєднанням зіткнувся з тим, що необхідно йти на вибори, але під яким прапором - ми не знали. Різні партії не влаштовували мене тим, що необхідно було їм або платити гроші, або погоджуватися на неприйнятні для мене і для моїх людей позиції. Я поїхав до Києва, зустрівся там із Гриценком, познайомився із Жебрівським. Мені приємно, що знаю цих людей. Зупинився на "Українській платформі" на той час, тому що Павло Іванович Жебрівський поставив мені такі умови - реально розбудовувати осередок партії та не підвести його у частині порядності, патріотизму. Мене це влаштовувало. І наступне, будь-яка незгода з партією, аргументовано доведена мною, приймалося членами партії до уваги. Так я став керівником місцевої організації політичної партії Українська платформа "Собор", створив районну організацію партії. Сьогодні ми налічуємо не багато і не мало - 120 чоловік. На минулих виборах кандидатом у мери ми висунули Віктора Степановича Сватуху. На той момент прапор із рук не випускали, інша справа, що нас тоді просто мало хто знав.

- Чи можна стверджувати, що ви й надалі, навіть якщо не виграєте ці перегони, братимете участь у наступних виборах, які відбудуться вже на рівні місцевому, і продовжуватимете активну політичну діяльність?

- Однозначно за будь-яких умов ми будемо продовжувати свою діяльність.  Ми розуміємо, що на перший план будуть висуватися громадські об’єднання. Для мене є незрозумілою фраза «єдиний опозиційний кандидат». Чому не погоджуюся з цим?! Я пройшов практично всі села. У Березняках чоловік після інсульту вивів формулу національної ідеї як такої, якою він її бачить. Ця ідея у єдиній формулі: "Ситі діти". Він говорить про те, що нам потрібно дітей годувати зі свого городу, виховувати на власних звичаях і традиціях. Нація знищується на всьому імпортному. Людина переживає за це, він патріот. Він виконує українські пісні, але ніхто його не чує. Я буду і партійну лінію розвивати, і приділять увагу громадським організаціям, куди будуть входити різні люди, безпартійні перш за все. Я не бачу сьогодні жодної партії, яка б була не приватизованою. Верхівка партії визначає цей перелік, у них корона впаде з голови, якщо вони опустяться нижче, до низових організацій чи громадських об’єднань на місцях. Візьміть Кам’янку, Черкаський район - вони є, ці осередки, нехай ще не легалізовані в законному порядку, але вони працюють. Лише один Голобородий Віктор Плипович чого вартий, якому хату підпалювали рік тому за те, що він бореться за розпаювання земель. Такі люди є в кожному регіоні, їх просто потрібно згуртувати, надати їм юридичне забезпечення. В кожній сільській раді повинен бути юрист, щоб громада оплатила його, але щоб він ту бабу Настю захистив, яка на городі працювала, в ланці працювала, але не знає, як написати позовну заяву відносно порушення її прав, і ніхто за неї не напише. Вона піде, її обдеруть, гроші заберуть, і вона нічого не зробить. А чому б в кожному селі не завести посаду юриста? Тому вважаю, що за громадськими об’єднаннями - майбутнє. Сьогодні суспільству нав’язується депресивний стан. Ви подивіться хоча б новини ввечері - на кожному телеканалі по двадцять хвилин розповідають про ДТП, злочини, смерті та інше. Людина лягає спати та прокидається із однією думкою, що скрізь все погано. Добрих новин немає зовсім. Будь-який лікар скаже вам, що депресивний стан - це хвороба, яка породжує недовіру до людей, ненависть, злобу, відсутність посмішки, знищує надію на краще майбутнє. Чому не показати, що десь відкрився новий монастир чи відбудували церкву, що десь жінка народила двійню, десь людина людині щось допомогла. На мою думку, це умисні дії по винищуванню суспільства. А заїдьте нині в будь-яку аптеку і перевірте ліки, які там продаються. Близько 50% препаратів будуть фальсифікованими. Одна справа коли це вітамін, а інша, коли це ліки від гіпертонії, ліки для діабетиків. Люди купують ліки, розфасовані в підвалах, де замість діючої речовини використовується глина або ж щось інше та продається за високими аптечними цінами. Ніхто цього не фіксує, а проблеми зі здоров’ям звертають на Чорнобиль та погану екологію. Бабуся з пенсії хліба не купить, а піде в аптеку і останні гроші витратить на медикаменти. Дуже просто створити дві-три комісії, розпроділити їх по кількох селах чи містах, аби вони перевірили якість ліків в місцевих аптеках, і тих, хто продає неякісні медикаменти, покарати відповідно до закону та надати ситуації розголосу. Пять-шість таких гучних рейдів по різних областях - інші вже боятимуться творити щось подібне. Але ніхто цього робити не буде, бо на неякісних ліках хтось творить свій бізнес, комусь це вигідно і приносить великі прибутки, натомість нація вимирає.

- Чи є у Вас якесь хобі?

- Шахи. В мене багато друзів грають у шахи. Шкода тільки, що граємо тільки взимку, коли є вільний час. А так люблю рибалити, збирати гриби. З друзями у шахи можемо грати цілими днями. Колись, як ще працював на радіоприладному заводі, щороку перед новорічними святами ми проводили змагання між своїми працівниками, їздили на змагання різного рівня. В свій час серйозно займався водним туризмом. На заводі також діяв такий клуб. Я ходив на байдарках, катамаранах. Держава тоді оплачувала, і ми щороку десь днів двадцять подорожували до Саян, Забайкалля, Прибайкалля, на Алтай. Той час минув, але група туристів залишилася, вони й зараз ходять у туристичні походи на байдарках і катамаранах, але я зараз не можу це собі дозволити.

- Сергію Миколайовичу, дякуємо Вам за відверту розмову і сподіваємося, що всі Ваші зусилля, прагнення і сподівання, спрямовані на покращення життя людей, покращення життя Сміли, будуть дійсно зрозумілі для людей, підтримані однодумцями та втілені в життя.

Если вы нашли грамматическую ошибку, пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter чтобы сообщить про это нам.

Поделись новостью с друзьями









Читать еще новости:
Категория: статьи | | Рейтинг: 0.0/0












редакция



VL Tregubov © 2019
При любом использовании материалов и новостей сайта ссылка на Смеляночка обязательна, а для интернет-ресурсов гиперссылка на info-smila.ck.ua. Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов и новостей не несет.