Приветствую Вас Гость | RSS



Головні новини

Новини

Архів

Меню

Статистика
Система Orphus

Главная » Статьи » Горячие темы » выборы 2012

Анатолій Семинога: «Ми обираємо не просто депутата Верховної Ради, а лідера нашої Смілянщини»
21:57 | 28.08.2012


Анатолій Іванович Семинога - уродженець с. Самгородок Смілянського району, депутат Верховної Ради вже трьох скликань, засновник ТОВ "Агро-Рось", яке працює на Смілянщині і цього року за своїми показниками серед сільськогосподарських підприємств району стало кращим та було нагороджене почесною нагородою за свої здобутки.

А. І. Семинога вчетверте зареєструвався кандидатом в депутати до Верховної Ради України. Його вважають потужним кандидатом у своєму окрузі, адже у виборах він бере участь не вперше. У Смілі по вулиці Косіора Анатолій Іванович відкрив свій виборчий штаб, який нині проводить активну роботу по місту та округу. Народний депутат часто буває у Смілі як з метою зустрічі зі своїми потенційними виборцями, так і тому, що тут працює його підприємство, живе мати, тож Смілянщина цій людині не є чужою, як і її численні проблеми, над вирішенням яких працює депутат та команда його помічників. У своїй перемозі в майбутніх виборах Анатолій Іванович твердо впевнений, бо має за плечима чималий досвід участі у передвиборчих гонках, не один рік політичної діяльності, а його обличчя знайоме кожному пересічному смілянину. "Сміляночка" зустрілася з  народним депутатом та довідалася, які проекти готує Анатолій Іванович для вирішення проблем жителів міста і району, з якими пропозиціями йтиме до своїх виборців, чи не втомився від депутатської роботи, і які плани будує щодо своєї майбутньої роботи у Верховній Раді.

- Анатолію Івановичу, Ви депутат Верховної ради вже три скликання. Цього року Ви знову йдете на вибори шляхом самовисування своєї кандидатури. Що цього разу спонукає Вас брати участь у виборах?

- Я особисто вважаю, що будь-яка робота, тим більше політична, повинна грунтуватися на досвіді і будь-яка людина у своїй професії має бути фахівцем. Досвід набувається не день і не рік. Маючи за плечима політичний досвід довжиною більше десяти років, переконаний, що саме він обов’язково принесе користь нашому краю, Смілянщині, Черкащині і Україні в цілому. Саме тому я прийняв рішення балотуватися в депутати.

- Ви хочете реалізувати все те, що не вдалося реалізувати за 10 років Вашої депутатської діяльності?

- Я багато чого реалізував за попередні скликання. Належу до тих політиків, що не займаються особистим піаром і, як артисти виступають на телебаченні, а до тих, які роблять свою справу професійно, терпеливо, системно, і це дає можливість вирішувати багато проблем. Останні п’ять років я працюю головою Комітету з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Комітет не простий і напрямок його роботи, на мій погляд, серйозний і відповідальний.

- Анатолію Івановичу, розкажіть, будь ласка, про діяльність очолюваного Вами Комітету?

- За п’ять років ми зробили величезну кількість роботи. По-перше, підняли на відповідний рівень заповідну справу в Україні. По-друге, домоглися вивезення з усіх областей України невідомих, непридатних та заборонених  до використання хімічних засобів захисту рослин, які часто зберігалися в неналежному стані ще з радянських часів. Маємо сподівання, що до кінця року ми позбудемося цієї екологічної загрози. По-третє, в Криму утилізували відходи Сакського державного хімічного заводу, а для подолання негативного радіаційного впливу на жителів міста Жовтих Вод Дніпропетровської області ми рекомендували Кабінету Міністрів розробити відповідну програму. Нині Кабмін вже затвердив Державну цільову програму радіаційного і соціального захисту населення міста Жовті Води на 2013-2022 роки.

Засідання комітету ми проводимо не лише у Верховній Раді, а й у регіонах. Таким чином ми піднімаємо екологічні проблеми невеликих міст на загальнодержавний рівень. У нашому комітеті працює 18 депутатів. Усі вони входять до різних політичних партій. Ці люди - професіонали своєї справи, за плечима яких гарна практична школа. Робота Комітету  проходить поза межами політики, всі політичні вподобання відкидаються, коли слід вирішити те чи інше питання, а всі рішення приймаються лише з огляду на екологічні інтереси держави.

Завдяки виїзному засіданню на Західній Україні нам вдалося домогтися вивезення близько 1 400 т преміксу - надзвичайно небезпечної суміші, яка містить 35 видів отруйних речовин. Вона була завезена з Угорщини для виробництва гальмівних колодок. Виробництво так і не запустили, а ця отрута зберігалася просто в контейнерах. Ми надіслали рішення в усі профільні міністерства та відомства, проконтролювали це питання і нам вдалося його вирішити. Премікс вивезено за межі країни, де його утилізують. Також нашому Комітету вдалося вирішити дві головні проблеми. Перша - питна вода. Ми завжди вважали, що живемо в екологічно безпечній країні, що вода у нас чиста і корисна. Але інвентаризація джерел водопостачання показала, що більшість води не відповідає санітарним нормам. Для вирішення цієї проблеми нам вдалося продовжити державну програму "Питна вода України", кошти з якої планується використати на будівництво водопроводів та очисних споруд, адже не всі міста їх мають. Часто неочищені стоки скидають просто у водойми, що забруднює довкілля. Друга загальнодержавна програма, яку вже затверджено, - програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро. Вона розрахована на 2013-2020 роки, протягом яких на будівництво захисних дамб, водогонів, станцій очистки питної води буде витрачено майже 47 млрд. грн. Левову частку буде використано на покращення стану Дніпра - головної водної артерії, яка є джерелом водопостачання для 70% українців. Та є одне важливе питання, яке поки що не вдалося вирішити, - побутові відходи. Сьогодні 4 % нашої держави зайняті сміттєзвалищами. Більшість сміття не перегниває природним способом. Для перегнивання пластику і поліетилену треба досить довгий час, тому для таких відходів слід створити ринок вторинних ресурсів. У всьому світі такий ринок -багатомільйонний бізнес. Наразі ми разом із фахівцями розробляємо проект, в якому будуть сформульовані засади діяльності та відрегульовані механізми роботи на ринку вторресурсів.

Системною роботою ми зуміли вирішити багато проблем екологічного характеру. Переконаний, що таку ж роботу ми продовжимо і у Верховній Раді сьомого скликання. І хоча зроблено багато, але екологічних проблем в Україні менше не стало. Існують інші, не менш важливі проблеми, починаючи від чорнобильських до виробничих, які потребують вирішення в масштабах держави.

- Які екологічні проблеми турбують смілян і жителів Вашого виборчого округу? Ви вже знайомі з ними?

- Звісно, знайомий. Адже постійно буваю на Смілянщині. Та й ці проблеми ми обговорювали на виїзному засіданні нашого комітету, який відбувся у листопаді 2011 року в Черкасах. Там ми обговорювали проблеми усієї області, заходи по вирішенню багатьох з яких, до речі, вже включені до загальнодержавних програм. Якщо брати до уваги саме Смілянський район, то тут є над чим працювати. Річки наші замулені, їх треба чистити. Ми за цей період вже й на Смілянщині дещо зробили. Наприклад, почистили річку в селі Ташлик. Сьогодні розробляється проект, будемо чистити річку Гетьманку. Нещодавно до мене приїжджав сільський голова Ковалихи, теж просить цю проблему вирішити. Заходи по берегоукріпленню Тясмину в межах кількох сіл Смілянського району та річки Підлісної в селі Юрчиха Кам’янського району ми включили до загальнодержавної цільової програми – протягом 2012-2013 років на це буде витрачено 15,8 млн.грн. Впроваджуємо природоохоронні заходи на водних ресурсах області, на що з обласного бюджету на цей рік виділено 6,5 млн. грн. Ці кошти спрямовуються на виготовлення проектно-кошторисної документації з реконструкції очисних споруд, ліквідації аварій на колекторах, будівництво локальних очисних споруд та зарибнення водойм.

Мене турбує, що в Смілі неприємний запах звідкись береться. Я подав звернення у профільні відомства і так мені чітко ніхто не відповів,  звідки цей запах насправді йде, чи це  дійсно очисні споруди, як подейкують, і якщо так, то хто за них відповідає? Ми обов’язково це питання вирішимо. Якщо не буде відповіді від державних служб та чиновників, я найближчим часом підніму це питання на засіданні комітету і запрошу керівників району та області, аби вони прозвітувалися, чому в Смілі вже стільки років неприємно пахне і чому ніхто не вирішує це питання. Ці проблеми під силу вирішити мені як депутату Верховної Ради та як голові екологічного комітету. Така ж проблема існує в Кам’янському районі. Неприємний запах від Косарського спиртозаводу розповсюджується на пів району.

На Смілянщині серйозна проблема – сміття та побутові відходи. Ця проблема не вирішена не тільки у Смілі, а й у кожному селі та в цілому по округу. І тому я переконаний, що той досвід, який у мене є, навіть досвід роботи у Комітеті з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, дасть нам можливість вирішувати всі ці проблеми в парламенті наступного скликання.

- Анатолію Івановичу, у Вашій передвиборчій програмі є такий пункт як "вирішення проблем житлово-комунального господарства". Що в першу чергу треба вирішити у Смілі в цій сфері?

- Я цією проблемою дуже серйозно займався. Декілька разів зустрічався із жителями міста. Всі скаржаться на те, що в Смілі комунальні тарифи в декілька разів вищі, ніж у Києві. Якщо в Києві водопостачання та водовідведення коштує 3 гривні, то в Смілі цей тариф складає 11 гривень за куб. Я намагався розібратися з допомогою депутатських запитів, але тільки відписки отримував від міського голови, від ТОВ "СмілаЕнергоінвест", яка надає комунальні послуги смілянам. Тарифи були затверджені на сесії Смілянської міської ради. Знову ж таки питається, чому така ціна? Де її обґрунтування? Розповідають різні байки, що вода дуже якісна, що видобувається із артезіанських свердловин, що вона ледве не "Боржомі". Але це ж не відповідає дійсності, насправді це звичайна вода. Якщо вона з артезіанських свердловин, значить її не потрібно доочищати дороговартісними реагентами. Значить вона повинна бути дешевша, ніж у Києві, Черкасах та інших містах. Якби тут був депутат-мажоритарник, він би міг відвідувати сесійні засідання міської ради, втрутитися в їхню роботу та поставити питання, щоб надали пояснення по цій проблемі. Якщо це не робиться депутатами мерії, то треба висловити їм недовіру. Є в мажоритарника механізми, щоб захистити своїх виборців. Я переконаний, що приведення комунальних тарифів у відповідність дійсності для Сміли - питання номер один. Також комунальні послуги мають бути якісними. Подавати воду за графіком в  Смілі? Це якби у якійсь пустелі Каракум, то можна було б зрозуміти. А в районному центрі? Ми ж живемо у цивілізованому суспільстві. Це не входить в жодні рамки, як мені здається. Якщо люди сьогодні отримують комунальні послуги, то вони повинні отримувати їх якісними. Ми нещодавно вивчали питання житлового фонду. Багато людей зверталися до нас з проханням вирішити проблему по ремонту під’їздів у багатоповерхівках. Багато жителів скаржилися, що їм на голову просто звалиться козирок з під’їзду. Дещо нам вдалося вирішити, дещо вирішується нині, а дещо і не вдалося. Депутат-мажоритарник ці питання може вирішити значно простіше і легше, бо в нього для цього є всі важелі впливу - і на сесію міської ради, і на розподілення бюджетів різних рівнів. Депутат-мажоритарник зможе залучити державні кошти на вирішення проблем та розвиток того регіону, де він балотувався в депутати.

- Як Ви ставитеся особисто до тієї проблеми, що склалася нині у Смілі з ТОВ "СмілаЕнергоінвест"?

- Для мене взагалі дивно, звідки взялася ця структура і чому комунальні підприємства, які будувалися за рахунок смілян, передані в управління невідомому товариству, яке викачує гроші з людей, не надаючи їм взамін ні якісних комунальних послуг, ні заробітної плати. Мені здається, що там, як мінімум, є питання для перевірки у прокуратурі, щоб фахівці вирішили наскільки законно це було зроблено. Я вивчав і вивчаю це питання. Хтось розповідав, що договір між КП «ВодГео», КП «Смілатеплокомуненерго» та ТОВ «СмілаЕнергоінвест» був укладений для експерименту. Я читав рішення сесії Смілянської міської ради, яка дала згоду на передачу комунальних підприємств. Але не можу зрозуміти, яким чином приватна структура могла прийти у місто, забрати комунальну власність, не заплативши за це ані копійки? Їх називають інвесторами. Так назвіть мені, яку суму інвестицій вони вклали у ці підприємства? Що поліпшилося? Замінили трубопроводи, замінили насосну станцію, котельню побудували нову? Тоді можна було б говорити, що от прийшла нова компанія, їй дали в управління велику нерухомість, великий об’єкт, вони його модернізували і він працює для громади. А так роль цієї компанії абсолютно не зрозуміла. Складається враження, що ця компанія просто збирає кошти і витрачає їх на свої потреби, а не на вирішення проблем, які існують в Смілі. Хоча остання сесія збиралася відмовити цьому товариству у подальшій співпраці. Але це рішення, на мій погляд, запізніле, бо це комунальна власність тих людей, які живуть у місті і платять за комунальні послуги. Перед тим, як передавати комунальну власність в управління приватній структурі, слід було провести збори смілян чи референдум, та запитати людей, чи хочуть вони цього? За свою політичну діяльність я не бачив такого в жодному місті і в жодному районному центрі. Але чомусь у Смілі це можливо. Впевнений, що якщо сесія міської ради не відмінить угоду з цим підприємством, то ми знайдемо інші способи, аби у Смілі створити нормальні умови для праці комунальних підприємств, які будуть ефективно виконувати свої функції.

- Сміляни зі страхом чекають нового опалювального сезону, адже 23 котельні сьогодні відключені від газопостачання. Яка Ваша думка щодо цієї проблеми?

- Знову ж таки потрібно розірвати договір із ТОВ ""СмілаЕнергоінвест".

- Ви на вибори йдете шляхом самовисування?

- Так, я йду на вибори як самовисуванець, як безпартійний, позафракційний кандидат.

- Певний час Ви перебували у складі БЮТ Юлії Тимошенко…

- У БЮТі я був протягом 10 років. І я не пішов з Блоку, мене виключили за те, що я проголосував проти проведення виборів до Верховної Ради у лютому 2011 року. А проголосував я так лише за своїми переконаннями, оскільки вважав, що Блок Юлії Тимошенко в той момент був абсолютно не готовий до виборів. Тільки-но завершилися місцеві вибори і БЮТ їх фактично програв. Це відчувається і на Смілянщині, де створена більшість Партії Регіонів. Результати виборів говорять про те, що опозиція працювала не ефективно. Свою позицію щодо неготовності блоку до виборів я відстоював на засіданнях фракції. І багато депутатів мене підтримало, але не у всіх вистачило духу проголосувати за ці зміни до закону. І я переконаний, що за десять років у БЮТі, я мав право проголосувати так, як вважав буде краще для партії. У Блоці Юлії Тимошенко після президентських виборів з’явилися такі люди, які не мають права представляти БЮТ. Ці люди почали витісняти тих, хто працював у Блоці від самого початку його створення. Саме через таку боротьбу я й опинився поза фракцією і поза партією. Відверто кажучи, я належу до людей, які створювали цей блок з першого дня, і мені не подобаються процеси руйнації партії "Батьківщина".  Мені ніяк не хочеться брати участь у цих процесах.

- Чи симпатизуєте якійсь із політичних сил? У новому парламенті будете з кимось об’єднуватися?

- Наразі не бачу тієї політичної сили, з якою міг би об’єднатися. І більшість, яка є сьогодні у Верховній Раді, і опозиція не виконують своїх функцій, покладених на них виборцями. Більшість не виправдала сподівань виборців. Люди не очікували, що влада, яка обіцяла соціальні покращення, збільшить пенсійний вік (особливо жінкам), прийме драконівський податковий кодекс та мовний закон. Але й опозиція у Верховній Раді сьогодні інертна, безхребетна, беззуба, не вміє або не хоче відстоювати свої позиції. Найбільший протест, який демонструє сьогодні опозиція, - демонстративно покидає сесійну залу. Це смішно. Я пам’ятаю, коли нас у БЮТі у Верховній Раді 4 скликання було всього 14 депутатів, і ми могли заблокувати роботу Верховної Ради, і могли домогтися того, щоб питання включили до порядку денного і примушували депутатів, яких було більше в декілька разів, голосувати за наші законопроекти. Ми шукали методи і можливості впливати на процес прийняття законів. Опозиція не має права бути беззубою. Вона повинна бути сильна своєю єдністю і послідовністю. Арсеній Яценюк давав обіцянку, що мовний закон у другому читанні прийнятий не буде, що вони все зроблять для цього. Виникає питання, що ж вони зробили? Нічого... Закон прийнятий, Президентом підписаний. Якщо щось і обіцяти, то це слід обов’язково виконувати, де б ти не був – при владі чи в опозиції. І хоча мені не один раз пропонували вступити в різні партії, сьогодні я не бачу тієї політичної сили, до якої міг би приєднатися.

- Анатолію Івановичу, як Ви вважаєте, змішана система виборів до Верховної Ради сприятиме роботі народних обранців у новому скликанні Ради?

- Я сподіваюся, що змішана система формування складу Верховної Ради дасть можливість увійти до Верховної Ради людям, які насправді будуть користуватися авторитетом і підтримкою на округах. Їх буде 225 осіб і, переконаний, в майбутньому у парламенті вдасться створити більшість, яка буде демократичною, в міру опозиційною до неправильних рішень або тих, що будуть прийняті не на користь громадян. Впевнений, що серед цих 225 депутатів зможу знайти однодумців, адже я, як і кожен обраний по мажоритарці депутат, нестиму відповідальність перед своїми виборцями, буду звітуватися перед ними. Мажоритарник  представляє певну територію, і повинен працювати таким чином, щоб давати можливість розвиватися саме цим територіям, захищати права своїх виборців, створити всі умови для розвитку економіки, зміни на краще життя людей, які його обирали. Це головне покликання мажоритарника і хоче він цього чи ні, йому доведеться шукати своїх однодумців. Один депутат - це один депутат, а 50 депутатів - це вже політична сила, яка може впливати на прийняття рішень у Верховній Раді. Така фракція людей, які відстоюють інтереси певних територій у ВР, обов’язково буде, і не важливо, як вона буде називатися, яку політичну силу представлятиме. Важливо, що ці депутати будуть вирішувати питання, поставлені перед ними виборцями. І сьогодні у Верховній Раді, у тій же Партії Регіонів, було багато депутатів, які не хотіли голосувати за прийняття закону "Про засади державної мовної політики", бо зрозуміло, що нічого доброго він країні не несе. Але партійна дисципліна змусила їх це зробити. Депутат, політик високого рівня повинен бути самостійним, мати свою позицію з кожного питання та вміти її відстоювати. А якщо він виконує чужу волю, працює «кнопкодавом», то це вже не народний депутат, який має бути виразником інтересів народу. Тоді, мабуть, стільки депутатів Верховній Раді не потрібна. Вистачить усього п’ять керівників фракцій, які визначатимуть, які закони приймати, а які не приймати.

- Як будете проводити агітаційну роботу на своєму окрузі?

- Виборчий закон дає право використовувати різні можливості агітаційної роботи - це зустрічі з людьми, листівки, газети, виступи та матеріали в ЗМІ, проведення акцій та заходів. Будемо використовувати усі можливості, передбачені чинним законодавством. Я перед тим, як балотуватися до Верховної Ради, об’їхав практично всі села Смілянського, Кам’янського і частину Черкаського району, зустрічався із активом сіл, вивчав проблематику кожного населеного пункту. Сьогодні маю намір знову відвідати ці села, поспілкуватися з людьми і спільно створити програму своєї роботи на наступні 5 років, щоб значну частину питань, які є в кожному населеному пункті, вирішити.

- Як оцінюєте власні сили у майбутніх виборах?

- Я не можу сказати, скільки відсотків людей мене підтримає, але твердо впевнений, що на цих виборах переможу і буду депутатом Верховної Ради від Смілянського мажоритарного округу. Я у цьому переконаний на 100 %, адже знаю настрої людей. І вже сьогодні люди знають, що дехто з кандидатів купує їхні голоси. Та ефекту це не дасть, оскільки наші люди вже навчені, вони багато пройшли, бачили не одну виборчу кампанію. Люди розуміють, що  гроші можна брати, та голосувати треба за покликом серця і совісті. Адже ми обираємо не просто депутата Верховної Ради, а обираємо лідера нашої території - Смілянщини, Камянщини та Черкащини. Ця людина має ефективно відстоювати інтереси нашого краю в найвищому законодавчому органі. Тому обирати депутата слід не за обіцянками, а за конкретними справами.

- Нині в Смілі активно працює Ваш штаб. Команду вже сформували?

- Спеціально виділив тиждень, щоб підготувати роботу штабу і сформувати команду. Люди приходять самі, пропонують свої послуги. Я думаю, що робота команди буде ефективною. Працюватимемо так, щоб в кінцевому результаті отримати перемогу.

- Яке Ваше ставлення до нинішньої влади в Смілі? Чи змогла влада, на вашу думку, зробити для міста все те, що обіцяла 2,5 роки тому? Що в місті змінилося в кращу сторону, а що - в гіршу?

- Мені тяжко порівнювати роботу попереднього мера і нинішнього. У роботу попереднього очільника міста (А.В. Колесника - прим. авт.) я глибоко не вникав. Але я знаю проблеми Сміли - це і завищені тарифи на комунальні послуги, і сміття, яке немає куди вивозити, і безробіття, і низькі зарплати. Наскільки ефективно працювала попередня влада сказати важко. Але те, що сьогодні ці проблеми не вирішені, і вони й надалі не вирішуються, то це я можу підтвердити. Люди на зустрічах звертаються до мене з різними проханнями. Я готую депутатські звернення в різні відомства. І на рівні Кабміну та обласної влади, я побачив сприяння. Але на рівні міста такого сприяння я не побачив. Навіть на депутатські звернення, які я надсилав, отримував формальні відписки і жодної конкретики. Я, як депутат Верховної Ради,  маю можливість впливати на Кабмін і на Верховну Раду, на обласну адміністрацію, і мені здається, що будь-яка мерія сприйняла б такі речі дуже позитивно і почала співпрацювати. Адже це робиться на користь громади, жителів міста. Та смілянська міська влада, мабуть, не має бажання співпрацювати, щоб вирішити проблеми містян. Наведу Вам приклад… До нашого Комітету звернулася японська делегація, яка запропонувала нам залучити населені пункти до Кіотської програми. У цій програмі пропонувалося за кіотські гроші замінити освітлення в населених пунктах і поставити на вулицях міст і сіл японське малоенергозатратне обладнання, яке дає змогу замінити ліхтарі, які будуть використовувати мало енергії, а лампочки в них не треба замінювати близько  25 років. Це все реалізується за кошти Кіотського протоколу, які вже зараз є на казначейському рахунку та використовуються тільки після погодження японцями на залучення коштів у тому чи іншому проекті. Ми звернулися в Смілянську міську раду з проханням надати інформацію про вулиці, на яких треба замінити ліхтарі, щоб можна було вирішити цю проблематику для Сміли. На жаль, жодної інформації так і не отримали. Таке враження, що це нікому не потрібно, нікого не цікавить, і освітлення в Смілі є давно вирішеною проблемою. Насправді ж це далеко не так. Хоча ця пропозиція не потребувала виділення коштів ані з місцевого, ані з державного бюджету. Ці кошти є на рахунку, їх просто треба розумно і ефективно використати. Є ще один момент. Кіотська програма дає можливість замітини вікна в школах і утеплювати фасади приміщень навчальних закладів. Ми від Комітету збирали пропозиції щодо виконання цих робіт. Слабенько сьогодні займається цими пропозиціями смілянська міська влада.

Хочу зазначити, що ще нам вдалося вирішити питання по річці Тясмин. До мене звернулися жителі міста, розповіли, що Тясмин цвіте тільки від того, що там мілководдя, і річку треба почистити. Я надіслав депутатське звернення до Державного агентства водних ресурсів України, кілька разів зустрічався з керівництвом цього відомства. І сьогодні Тясмин буде включено до обласної програми Розвитку водного господарства Черкаської області. Хоча усіма цими питанням має займатися міська влада, оскільки ця частина річки проходить в межах Сміли.

- Коли очікувати початку робіт по очищенню річки Тясмин?

- До початку робіт управління водних ресурсів Черкащини має розробити проекти по очищенню Тясмину і річки Гетьманка. Тож, сподіваюся, що проект буде погоджено найближчим часом і цього року вже розпочнуться ці роботи.

- Чи часто Ви буваєте в Смілі? Більшість політиків, які прорвалися у верхи влади, часто забувають про свою малу Батьківщину.

- Я буваю на Смілянщині майже щотижня, бо крім депутатської роботи, тут працює засноване мною сільськогосподарське товариство "Агро-Рось", яке також потребує уваги. Раніше я менше займався саме містом, бо до мене найчастіше надходили звернення від сільських жителів. Депутатська праця полягає в активній роботі з виборцями, вирішенні проблем, що потребують втручання народного депутата. Нині я працюю ефективно як голова Комітету з питань екологічної політики. Переконаний, що буду таким же ефективним депутатом-мажоритарником. У мене для цього є бажання, політичний досвід і авторитет.

- Поговорімо про Вас не як про політика, а як про звичайну людину, про Ваш життєвий шлях... Де Ви народилися, навчалися, як проходили службу в армії, де працювали?

- Я народився в с. Самгородок на Смілянщині. Закінчив місцеву восьмирічну школу, а 9-10-й клас закінчував у Макіївці. У Самгородку мої батьки живуть на околиці села, до школи десь три кілометри треба було йти. То єдина перевага, яка в мене була перед однокласниками, що до мене класний керівник ніколи не приходила, бо далеко. Через це мені завжди заздрили однокласники, говорили, що мені класно, що вчора до них приходила класна керівничка, від батьків був наганяй, а мені нічого не було.

- Вища освіта у Вас яка?

- Я закінчив у 2002 році Київський торговельно-економічний університет за спеціальністю економіст.

- Розкажіть трохи про свою армійську службу?

- Про неї майже немає що розповідати, бо вона була така як і  у всіх. У 1979 році мене призвали в армію з Києва. Спочатку направили служити в Миколаїв, де була сержантська школа. Пів року нас там навчали. За ці шість місяців я спокійно пройшов, мабуть, метрів двісті, а то все нас змушували бігати. Після цього мене направили служити до Одеської військової частини. Закінчив я службу старшиною запасу. Після служби у 26 років добровільно поїхав працювати в Афганістан. Таку роботу мені запропонували у військкоматі. Привезли нас всіх в Ташкент. Направили в Кабул, де розташовувалася 245 військова частина, яка займалася обслуговуванням. Я за освітою був механіком. У той час вже закінчив технікум річного пароплавства у м. Києві і був механіком-дизелистом, працював на флоті. Мене призначили начальником зміни на електростанцію, яка обслуговувала армійський штаб, резиденцію місцевого президента та наше консульство. Я пропрацював декілька місяців начальником зміни, потім мене призначили начальником електростанції, де я працював майже три роки. За роботу в Афганістані мене нагородили медаллю "За трудову доблесть". Я цей період згадую для себе як визначний, адже там я загартувався. Саме там я зрозумів, що якщо буду наполегливо працювати, багато чого зможу досягнути в  житті.

- Не страшно було працювати в Афганістані?

- По-різному було. Дуже часто бував у відрядженнях. Треба було їхати в якийсь віддалений округ і допомагати ремонтувати електростанції, які там були, адже фахівців катастрофічно не вистачало. На електростанціях працювали молоді солдати. Можете уявити кваліфікацію вісімнадцятирічного чи дев’ятнадцятирічного хлопця, який тільки-но школу закінчив. Мене, як спеціаліста, посилали часто у відрядження. Видавали каску, автомат, бронежилет. На виїзді з Кабулу формувалася колона машин, бо пересуватися можна було тільки колонами. Я приходив туди, коменданту давав документи, нас розсаджували по машинах і ми їхали. Такі колони часто обстрілювали, і в засади вони потрапляли. Але до всього звикаєш на війні. І я звик. У моєму розумінні війна - це не геройство, а брудна і тяжка річ, важка робота, піт, кров, надлюдські зусилля, відсутність елементарних умов. В Афганістан нас відправили відразу після Нового року. До травня ми жили у армійських палатках по 40 осіб. У палатці стояла буржуйка. От і всі зручності. Потім вже самі побудували собі бараки, будиночки з фанери, де можна було більш-менш нормально жити.

- Як повернулися з Афганістану, чим стали займатися?

- До поїздки в Афганістан я працював на Київському суднобудівельному  заводі на грузовому теплоході, який ходив по Дніпру. Від’їжджаючи в Афганістан, я був другим помічником капітана. Свою роботу на флоті я закінчив старпомом. Повернувшись із Афганістану, я не хотів  йти працювати на флот, тому повернувся на суднобудівельний завод. Головний інженер запропонував мені посаду начальника центральної заводської лабораторії. Потім почалися кооперативні рухи і я почав займатися бізнесом.

- Перший свій бізнес де відкрили?

- У Києві. Тоді якраз був розпад Радянського Союзу. Пального в Україні взагалі не було. На заправках стояли кілометрові черги, щоб заправити свій автомобіль, треба було займати чергу звечора, а взяти можна було лише кілька літрів. Я займався тоді невеликим бізнесом. Мер Києва, (тоді був Салій) зібрав підприємців, які хотіли працювати, і поставив завдання - віднайти можливості, щоб привозити пальне. Це був перший бізнес, який ми розпочали разом із братом. Брат тільки-но прийшов з армії, ми заклали в борг квартиру, яку я заробив у Афганістані, і взяли кредит. За кредитні кошти придбали бензовоз, почали їздити в Росію і возити пальне до Києва. Заробивши певні кошти, побудували заправочну станцію. А потім в один зі своїх приїздів до батьків, 12 років тому, взимку мене покликали на загальні збори. Зібралися колгоспники і кажуть, що ситуація важка, сіяти весною немає чим, худобу годувати немає чим. І мене попросили, щоб я організував на базі колгоспу товариство. Організували ми СТОВ, трохи пізніше приєдналися до нас села Макіївка, Буда, Ташлик. Мабуть, років вісім ми ніякого прибутку не отримували, постійно гроші вкладали, вкладали, але розуміли, що це наша земля, наші люди і потрібно розвивати справу. Сьогодні "Агро-Рось" -  товариство, яке працює ефективно, забезпечує роботою близько тисячі моїх земляків, утримує соціальну сферу сіл. По збору ранніх зернових цього року ми зайняли перше місце по Смілянщині. Нещодавно провели обжинки, де керівництво району вручило нагороду нашому товариству. ТОВ «Агро-Рось» займається вирощуванням сільгосппродукції, має свій комбікормовий завод, своє тваринництво.

- На якому етапі свого життя Ви почали цікавитися політикою?

- Я завжди був активною людиною. Мені не вистачало якоїсь однієї роботи. У той період в Україні почали формуватися партії, був своєрідний  партійний "бум". У Києві я познайомився з Василем Васильовичем Онопенком. Він створював партію, яка називалася СДПУ(о), і запропонував мені займатися партійною роботою. Я погодився і разом ми розбудовували цю партію. А потім в неї вступили такі хлопці як Віктор Медведчук та Григорій Суркіс. Коли почалися перші вибори до Верховної Ради, вони в цій партії створили переворот, переобрали голову партії, на місце Василя Онопенка поставили Віктора Медведчука. Я і декілька прихильників Онопенка з цієї партії вийшли. А СДПУ(о) під керівництвом Медведчука при Кучмі стала правлячою політичною силою. Ми ж  створили нову партію - УСДП (Українська Соціал-демократична партія). А коли створювався Блок Юлії Тимошенко, наша партія вступила до Блоку та була однією з трьох партій, яка його сформувала. Коли формувався список кандидатів у депутати до Верховної Ради, у цій політичній силі я, як заступник голови партії УСДП, до нього потрапив. Як сьогодні пам’ятаю, це було 22 лютого. Тоді Блок Юлії Тимошенко отримав рівно двадцять два мандати. У списку я був 22–м депутатом і таким чином потрапив до складу Верховної Ради. Працюючи в БЮТі, Юлія Володимирівна мені запропонувала очолити Київську міську організацію партії Батьківщина. Нею керував академік Михайло Павловський. Після його смерті міська організація майже рік була без очільника. Ми з цією організацією провели багато виборчих кампаній. Найбільше мені запам’яталися вибори 2004 року. Мене призначили керівником Донецького виборчого штабу Віктора Ющенка. Моя дружина добре пам’ятає цей період, бо ми туди їздили, мабуть, місяців девять підряд. Це була непроста і нелегка робота, але ми впоралися з поставленими завданнями. Коли закінчилися вибори, я був на Майдані, брав участь в організації третього туру голосування. Знову як керівник виборчого штабу працював у Донецьку, забезпечуючи результат по Донеччині. А Донецька область - це 5 мільйонів виборців, це найбільша область України за кількістю виборців.

- Як Ви познайомилися з Василем Онопенком?

- Ми познайомилися у Києві під час роботи. Я пам’ятаю, що був на засіданні суду якоїсь господарської справи комерційного характеру. І в суді з ним зустрівся випадково, ми познайомилися, розговорилися. І фактично з того часу потоваришували.

- На якому етапі життя у Вас з’явилася сімя? Коли Ви познайомилися зі своєю дружиною?

- Я одружився, коли мені було 23 роки. Дружину звали Катерина. Ми жили в Києві. Перед нами був вибір -  або повертатися в село, або шукати якісь шляхи для того, щоб лишитися в столиці, бо перспективи отримати квартиру не було. Ми знімали одну кімнату в двокімнатній квартирі. Я отримував 120 карбованців зарплати, а жінка - 80. І саме тоді я прийняв рішення їхати в Афганістан. Ми з дружиною домовилися, що вона піде в декретну відпустку і поїде до матері народжувати дитину. Дружина завагітніла, а я поїхав в Афганістан. Був якраз 1986 рік, рік Чорнобильської катастрофи. Це, мабуть, і вплинуло на здоров’я Каті – у нас народилася здорова дитинка, але жінка захворіла лейкемією і невдовзі, доволі молодою, померла, залишивши мені сина. Зараз моєму синові, якого звати Петро, вже 26 років. Він закінчив Київський економічний університет, теж економіст за фахом. Петро сьогодні працює на нашому підприємстві начальником відділу, займається постачанням нафтопродуктів. З моєю дружиною Людмилою ми познайомилися теж в Києві. У нас дві доньки – Богдана та Ілона.

- Як Ви і Ваша сімя ставитеся до спорту?

- Я вважаю себе спортивним чоловіком. Мене до спорту долучили в Афганістані. Зі мною там працював один чоловік-культурист, і він постійно за собою  тягав як не гирі, так гантелі. Я там почав займатися спортом. В Афганістан я поїхав худим, важив 65 кілограм. Коли мав вільний час, почав займатися штангою, атлетикою. Коли приїхав із Афганістану і познайомився з Василем Онопенком, він теж був «помішаний» на штанзі, на важкій атлетиці. Він два-три рази на тиждень відвідує спортзал. От ми разом і долучалися до цих видів спорту. З активних видів люблю гірські лижі. Вважаю це своїм головним хобі. Практично кожного року з сім’єю їжджу кататися в Карпати чи десь в інше місце. Наші діти всі катаються на лижах. Це ще кращий відпочинок за літній, адже він дуже активний.

- Ще якісь захоплення маєте, крім спортивних?

- Я сільська людина, тому люблю сільське господарство. Для мене найкращий відпочинок - приїхати додому до матері, покосити сіно або попрацювати на тракторі чи на комбайні. Люблю працювати на землі, для мене це найліпший відпочинок.

- Музичні вподобання якісь маєте?

- Як і всі українці, люблю українські народні пісні. У нас в Макіївці чудова самодіяльність. Жодні заходи не проходять без "Макіївчанки" та "Білої криниці" - це ті ансамблі, які процвітають сьогодні на Смілянщині. Ми їх підтримуємо, намагаємося допомагати із костюмами, із обладнанням,  для того щоб все це розвивалося. Ще як людина, молодість якої була в славнозвісні 80-ті, люблю музику саме цього періоду.На День народження Люди приносимо їй торт і каву в ліжко та всією сім’єю співаємо пісню "З днем народження". Коли їду десь у відрядження, то, як тільки повертаюся додому, першим ділом замовляю дружині приготувати борщ український з салом і цибулею. Це те, чого ніде немає в світі.

- За роботою, за політичними справами часу вистачає на сім’ю?

- Звичайно, я заздрю тим людям, які живуть тільки побутовими питаннями.  Вранці пішов на роботу, ввечері прийшов і в тебе більше немає турбот. Кожну вільну хвилинку ми намагаємося бути разом. У Людмили якщо виходить, то вона їздить зі мною. Діти зараз хитріші стали. Відмовляються їхати в село, бо ми рідко буваємо разом. Але відпочинок завжди проводимо у родинному колі.  

«Я вже й на скейті катаюся, і на роликах, хоча вважала себе безнадійною у цій справі, - додає  Людмила, дружина Анатолія Івановича, яка весь час протягом нашої розмови знаходиться в одній кімнаті з нами.

 

Поступово наша розмова з кандидатом в депутати Анатолієм Івановичем Семиногою добігає кінця. Наприкінці розмови він бажає черкащанам усього найкращого та поспішає у своїх важливих справах, адже в нього попереду тривала і важка робота – знову взяти гору у виборчій гонці, як він каже «…не словами, а конкретними справами».


Поделись новостью с друзьями



Читать еще новости:
Категория: выборы 2012 | Добавил: Neo (28.08.2012)
| Теги: выборы 2012 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:





редакция



VL Tregubov © 2017
При любом использовании материалов и новостей сайта ссылка на Смеляночка обязательна, а для интернет-ресурсов гиперссылка на info-smila.ck.ua. Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов и новостей не несет.