Приветствую Вас Гость | RSS



Головні новини

Новини

Архів

Меню

Статистика
Система Orphus

Главная » Статьи » Горячие темы » выборы 2012

Олексій Давиденко: «Буду намагатися змінювати наше законодавство аби легше працювалося підприємцям і жилося людям»
18:39 | 22.08.2012


  Олексій Григорович Давиденко - генеральний директор Науково-виробничого приватного підприємства "ДАК-Електропром" у Смілі, депутат міської ради вже трьох скликань. Був депутатом міської ради з 1989 по 1991-й рік. З 2002 по 2009 рік був членом правління ГО „ Колегія підприємців ”, а вже з 2004 по 2006 – головою правління. У 2006 році обраний депутатом Смілянської міської ради V скликання, очолював постійну депутатську комісію з питань місцевого бюджету, фінансів, податкової політики, роботи базових галузей народного господарства та розвитку підприємництва. З 2010 року і до цього часу депутат Смілянської міської ради VI скликання,  заступник голови постійної комісії з питань місцевого самоврядування, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку та боротьби з організованою злочинністю.

Як депутат міської ради, підприємець та громадський діяч Олексій Григорович нагороджений почесними грамотами, дипломами міської ради, виконавчого комітету, міського голови, комітету Держпідприємництва, релігійних громад та ін. Має почесне звання «Керівник року - 2010». Є володарем орденів «Почесний Хрест», «Взірець професіоналізму». Нагороджений  медаллю «За звитягу». Нещодавно став героєм донецького журналу "Лідер. Персона", який  готує до Дня машинобудівника, що святкується наприкінці вересня, великий матеріал про О. Г. Давиденко і про його підприємство.

Олексій Давиденко братиме участь у виборах до Верховної Ради України шляхом самовисування по 198-му Смілянському виборчому округу.

"Сміляночка" поспілкувалася з Олексієм Григоровичем, який при зустрічі розповів, навіщо йде на вибори, що буде робити у Верховній Раді та які плани має стосовно майбутнього Сміли і свого підприємства - одного з провідних не тільки в нашому районі, а й на Черкащині

 

- Олексію Григоровичу, традиційно ми всіх кандидатів у депутати запитуємо про причину чи мету того, чому вони вирішили йти в депутати до Верховної Ради України. Ваша мета яка? Адже Ви керівник такого підприємства у Смілі...

 

- Дійсно, НВПП «ДАК-Електропром» знають далеко за межами Черкащини. 99 % замовників нашого підприємства - це організації та підприємства державної і недержавної форми власності з усієї України. Йти у Верховну Раду мене вже давно спонукають проблеми виробничників, з якими я щодня стикаюся в роботі. При нинішній законодавчій базі, податковому кодексі і тій політиці, яку творить держава, неможливо працювати приватним підприємцям, і особливо виробничникам. Економіка наша давно зачекалася кардинальної зміни податкової системи. З важкої ситуації, в якій зараз знаходяться приватні підприємці, вважаю, є три виходи. Бізнесмен може все продати і виїхати з  держави та шукати кращого життя за кордоном для своєї родини і розвитку бізнесу. Можна все залишити так, як є, і чекати, поки в країні розпочнеться громадянська війна чи бунт, а повірте, рано чи пізно до цього дійде. А можна спробувати щось змінити своїми силами. Тому я й вирішив зареєструватися кандидатом в депутати по нашому мажоритарному округу аби розпочати впроваджувати якісь зміни в житті Сміли і в житті країни. Можливо, у мене щось і вийде. 

- Донедавна Ви перебували у складі Народної партії, а у виборах будете брати участь як безпартійний. Чому це так?

- З партії я вийшов в той момент, коли Народна партія В. Литвина об’єдналася з Партією регіонів. Тоді я зрозумів, що нічого тут народного немає. І став безпартійним.

- Що плануєте робити у Верховній Раді? За що будете боротися?

- Буду намагатися змінювати наше законодавство, аби легше працювалося підприємцям і жилося людям. В мене на підприємстві працює близько 70 чоловік. Для того, щоб ці люди мали робочі місця і достойну заробітну плату, для того, щоб я міг ще створювати робочі місця,  потрібно докорінно змінювати законодавство України. В першу чергу, починати слід з Податкового кодексу. Більшість, хто йшов до влади, починаючи з кандидатів у депутати, кандидатів у президенти, говорили, що ПДВ - це бандитський податок, який треба відмінити чи хоча б внести у нього зміни, аби підприємцям було легше розвивати свій бізнес та працювати на користь людей.  Але ніхто цього досі не зробив. На сьогоднішній день ПДВ «гальмує» економіку України, і якщо ми нічого не змінимо, то фактично залишимося економічним придатком для інших країн, придатком з трубами, металом, вугіллям, земельним багатством, ґрунтами, які в нас є.  Якщо зруйнується економіка, то зруйнується й держава. В 1990 році я, спостерігаючи за подіями в країні, передбачив те, що Радянський Союз розпадеться. За сказані вголос слова мене намагалися виключити з Комуністичної партії. Я тоді був секретарем комітету комсомолу заводу і членом Комуністичної партії. Фактично, сталося те, що я передбачав. Ми знову повторюємо ті помилки, які творили наші попередники при КПРС. Зараз наше керівництво, в тому числі Партія регіонів, повторює однакові помилки. Це ще одна причина того, чому я йду на вибори.

- У Народній партії Ви з якого року перебували?

- З 2006 року. Тоді це була справді народна партія, яка створилася на базі селянської партії і в той час дійсно захищала інтереси людей, виробничників і представників сільського господарства. Потім вона перетворилася в олігархічну партію і стала придатком Партії регіонів. Підтвердженням цього є останні події,  коли три основних депутати від Народної партії призупинили своє членство і перейшли до Партії регіонів. Я свій вчинок вважаю правильним.

- Потрапивши до Верховної Ради, з ким плануєте об’єднуватися?

- Мені часто задають це питання при зустрічах з людьми. Я багато разів вже відповідав і відповідатиму, що ні з ким об’єднуватися не буду, ані з провладною партією, ані з опозицією. Не виключаю того, що сьогодні провладна партія після виборів стане опозиційною, а нинішня опозиція стане владою. Вже декілька разів так було, а нічого практично не змінилося. Сподіваюся, що з 225 мажоритарників, хоча б 100, а можливо й більше, будуть такі як я і підтримуватимуть мої ідеї.  Це повинні бути люди, які самі себе створили, побудували свій бізнес, дають людям роботу, мають якусь вагу і особливу думку в своєму регіоні. Тому з цих 225 чоловік, сподіваюся буде мінімум 100, з якими ми зробимо свою фракцію. Думаю, що ні Партія регіонів, ні опозиція не набере більшість, щоб створити провладну фракцію. Незалежно від того, з якої партії будуть мажоритарники, на мою думку, вони будуть зацікавлені в тому, аби служити людям. Бо їх обиратимуть як особу, а не за списками, вони залишаться жити в тому регіоні, де їх обирали, і їм потрібно буде зустрічатися з людьми та звітуватися, що вони зробили за певний період часу. Це, на мою думку, переваги мажоритарної системи.

- Як станете депутатом Верховної Ради чи плануєте покидати Смілу, виїжджати звідси?

- Якби я хотів це зробити, то вже давно зробив би. Тепер розповім, чому я звідси не виїжджаю. За останній рік я виграв 7 судів з податковою. В рішенні суду написано, що дії податкової незаконні, а податківці кажуть: "ну й що". Я можу, так як законодавство це дозволяє, перевести весь свій бізнес у Київ. Тим більше, що обороти мого виробництва для Черкащини великі, а у Києві мене ніхто не бачив і не чув. Я б спокійно жив і працював у Києві, а тут були б просто виробничі площі. Ні копійки не отримував би місцевий бюджет, а всі кошти йшли б до Києва. Більшість моїх знайомих підприємців так і зробили. Тому тим, хто цього сильно хоче і налаштовує людей на таку думку, скажу, що вони цього не дочекаються. Із Сміли я не виїду. Тут живу і житиму. У Києві зараз буваю через день. Їжджу по роботі, і останнім часом як кандидат у депутати проходив реєстрацію на вибори у ЦВК. Скажу більше, коли стану депутатом, це буде ще одним стимулом для того, аби зробити нормальні дороги з Києва на Смілу і по Смілі. І цим ми вирішимо одне з найболючіших питань.

- От Ви самі й підійшли до найболючішого для смілян питання - доріг...

- За словами класика, «на Русі є дві біди: дурні й дороги». Ну, з дорогами, думаю, ми щось вирішимо. Я був головою бюджетної комісії, і вже третє скликання як обираюся депутатом міської ради, тому дуже добре знаю, як «транжиряться» чи крадуться гроші. Я просто не дам, щоб ці гроші кралися, вони всі будуть «закатуватися» в асфальт, і ми дійсно зробимо гарні дороги. Грошей багато не треба, треба мати силу волі і щоб усі працювали.

- Як Ви оцінюєте власні сили у майбутніх виборах?

- Не хочу сам оцінювати. Хочу, щоб оцінили люди. Більшість смілян, і не тільки смілян, знають мене добре. Знають мене і в Кам’янці, тому що багато підприємств Кам’янського району є замовниками послуг нашого підприємства. Коли згадати історію, то граф Бобринський писав, що у Смілі на той час було парових машин більше, ніж у Москві. На сьогоднішній день парові машини замінені електродвигунами, це ті механізми, які приводять в рух насоси, холодильники, пилососи, кондиціонери, пральні машини, фени, трамваї, тролейбуси, тепловози, електровози, генератори, стартери, трансформатори.

Ми спеціально на підприємстві провели дослідження і з’ясували, що електродвигунів у Кам’янському районі більше, ніж у Смілі, що доводить ще й те, як Сміла занепадає за останні роки. Ні один киянин, ні один донеччанин для Сміли нічого не зробить, щоб тут були робочі місця. Я намагаюся змінити цю ситуацію і без депутатства. Ми орендуємо на колишніх територіях радіозаводу цехи, там працюють люди. Якби мені не заважали, то було б більше толку і більше людей працювало б.

- Що ж Вам заважає?

- Заважає мені існуюча законодавча система. Адже законодавство не цікавить скільки ти людей працевлаштував, а цікавить, скільки коштів ти платиш. Все це відображається і на настроях працівників. Адже я їм розповідаю, скільки податків плачу. Виникає питання, куди ці гроші діваються? Чим більше плачу податків, тим більше стикаюсь із проблемами. В лікарню людина йде - треба заплатить, народжується в когось дитина - теж треба заплатить, а на дороги коштів немає. Навіть на елементарний ремонт доріг. То куди ж діваються кошти, які я плачу як податки? Коли ми платили податок на транспорт, то якась його частина залишалася місцевому бюджету. Зараз це все змінилося.. Знову ж таки треба, щоб Верховна Рада змінила ці закони. Адже  депутати мають бути зацікавлені в тому, щоб їх регіони розвивалися. А які депутати будуть зацікавлені в цьому?  Тільки ті, що живуть тут. Ні для кого не дивно, що я можу піти і поспілкуватися з людьми. І так буде тривати до виборів і після виборів. А де ті, кого ми обирали раніше? Одним із моїх лозунгів є те, що депутатом Верховної Ради можна бути тільки раз. Хочу, щоб кожна людина, обираючи депутата, думала, що коли він вже був депутатом, то що зробив хорошого, і тільки тоді ставила позначку навпроти прізвища кандидата. Мені, наприклад, було б соромно, коли б я просидів там 5 років, нічого не зробив, з людьми не спілкувався та ще й прийшов до них просити, щоб обрали мене ще раз. Тож думаю, що у складі нової Верховної Ради обов’язково знайдуться люди, які будуть працювати для того аби розробити і запровадити цілком логічне і правильне законодавство, яке полегшить життя як підприємцям так і простим людям. Принаймні, якщо потраплю до ВР, то працюватиму саме в цьому напрямку.

- Як на Вашу думку 450 - депутатів це не забагато для нас?

- Думаю, що забагато. Слід спочатку провести адміністративну реформу для того, щоб конкретний депутат представляв конкретний регіон. Тому що навіть сьогодні наш 198-й округ зроблений не для людей, а для якогось чиновника. (Нагадаємо, що виборчий округ № 198 з центром у м. Сміла охоплює м. Смілу, Смілянський та Кам’янський райони, а також частину Черкаського району – прим. автора).  Частина Черкаського району чомусь потрапляє в округ до Сміли. Смілянський і Камянський райони об’єднати, можливо, це і нормально. Складається враження, що округи формували не для зручності людей, а конкретно під якихось кандидатів в депутати. Довго думав над таким питанням: навіщо нам в районі аж три керівники? У місті є міський голова, а в районі - голова райдержадміністрації та голова райради, які мають різні повноваження, але один бюджет. То для чого нам тримати стільки керівників? Як би там не було, але дотримуюсь старого лозунгу: "Вся влада - Радам!" Є ради, які мають керувати містом чи районом. Якщо депутати в раді щось не так зробили, то повинен діяти конкретний закон про відкликання депутатів і для цього не слід чекати 5 років. Якщо ми скоротимо обласні та районні адміністрації, то вивільнимо кошти, які зможемо спрямовувати на заробітні плати лікарям і вчителям. Ви знаєте, в мене сміх викликають ті газети, де написано, що якби не керівники районів, то і жнива не розпочалися і не закінчилися б. А я кажу, чому ви не можете зробити у міській раді відділ з контролю електродвигунів, щоб чиновники сиділи отут, наді мною і контролювали, чому я в минулому місяці 4 500 двигунів відремонтував, а в цьому - лише  4 300? Значить, треба комусь по партійній лінії дати  прочухана! Такі випадки ще раз доводять, що ми самі над собою сміємося і відповідно тримаємо таку кількість чиновників, які не знають, як працювати та над чим працювати. Ми платимо їм гроші, а потім цих грошей нам не вистачає на лікарні, на вчителів та на наших дітей.

- Як на Вашу думку, безплатні освіта та медицина  для України - утопія?

- Чому ж? Ні! Якщо зробити нормальне податкове законодавство і дати стимул для розвитку малого і середнього бізнесу. Хоча б за принципом Грузії. І при цьому запровадити не здирницькі податки, а економічно обґрунтований підхід заміни податку на прибуток і ПДВ - податком з обороту(продажу), то цих коштів вистачить на те, щоб утримувати всю інфраструктуру держави та ефективно, економічними, а не фіскальними методами впливати на економіку.
Якщо ввести фіксований податок на доходи фізичних осіб, прикладом може бути Росія, де Путін пообіцяв відмінити диференційовану шкалу податку на доходи фізичних осіб і ввести 13 % річних. До речі, у них досі залишається 13 %, а в нас набагато більше. То всі йому політики доводили, що це буде погано і невигідно для країни. Але це спрацювало, і на сьогоднішній день єдиний соціальний податок у Росії 29 %, а в нас - майже 40%. Чим більше піднімаємо податок, тим більше заганяємо економіку в тінь. Одні підприємства і підприємці просто ліквідуються у такій ситуації, а інші змушені виживати. Наше законодавство навмисно створює тіньову економіку для того, щоб структури, такі як податкова міліція і інші, боролися з  тіньовою економікою. В жодному законодавстві світу немає такого, це тільки в нашому законодавстві, щоб підприємство створювалося на свій страх і ризик. Значить, сьогодні я створив підприємство, а завтра до мене прийшли цей мій страх і ризик шукати? Держава тільки обіцяє сприяти тим, хто нині відкриває свій бізнес, і поступово заганяє людину у глухий кут. Тож наше майбутнє у наших з вами руках. Якщо ми правильно візьмемо в руки бюлетень і проголосуємо, то матимемо можливість щось змінити. Мені дуже сподобалося, коли під час зустрічі у Холодному Яру із письменником Василем Шклярем, автором роману "Чорний ворон", він так і сказав: "...я вас закликаю прийти і взяти бюлетень, щоб потім не довелося взяти в руки щось інше". Кожен може подумати, що ж можна взяти в руки інше.

Освіта в нашій країні може бути безплатною. Хоча й ця галузь має вдосталь проблем. По-перше, нам не потрібна така кількість різних вузів, де «штампують» дипломи, а не дають знання. Освіта має бути тільки державна, особливо перша вища освіта. Середня освіта може бути різної форми власності. Ти хочеш для дитини покращені умови навчання, будь ласка, хай буде так. А вища освіта  має бути лише державною. Навіть золота медаль нічого зараз не варта, бо говорять, що вона куплена. З золотою медаллю закінчили школу я і мій брат, мій син і племінник, і моя двоюрідна сестра, отже, в родині Давиденків  5 золотих медалістів. Невістка, братова дружина, закінчила школу із срібною медаллю. Ми з братом і сестрою закінчували школу в радянські часи, а мій син та племінник - вже в нинішній час.  То нам золота медаль рахувалася, а їм зараз вона не рахується. Ви подивіться, скільки в цьому році не поступило на навчання золотих медалістів, які не встигли здати документи на державний факультет та змушені навчатися на платному, бо діти без золотих медалей встигли перші здати документи.

- Ви, як депутат міської ради, не думали над тим, як відремонтувати дороги хоча б у мікрорайоні Кут, адже тут знаходиться Ваше підприємство, а Ви є депутатом міської ради вже третього скликання? Чому б не зробити дороги хоча б до Вашого підприємства, адже вони тут у жахливому стані.

- Перед Новим роком я зустрічався зі своїми виборцями в Куту. Запросив їх до себе на підприємство, де ми за чашкою чаю це обговорювали, я звітував їм як депутат міської ради. Пояснив, що для того, щоб зробити більш-менш нормальні дороги чи з одного боку чи з іншого, потрібно як мінімум 5 мільйонів. Для мене 5 мільйонів гривень поки що непідйомні гроші, щоб я міг зробити це самостійно. Якщо взяти ці гроші з підприємства, то повинен в першу чергу заплатить податки і людям зарплату дати.

- Ми не говоримо про кошти підприємства. Ви, як депутат, могли б посприяти, щоб до графіка ремонту міських доріг внесено було хоча б частину вулиць мікрорайону...

- На жаль, із 46 депутатів нас таких п’ять чи шість, які б підтримали вирішення цього питання. У нас не вистачає голосів для того, щоб прийняти це рішення, для того, щоб зробити такий графік, розробити якісь плани на цю роботу. Та й місцевих коштів не вистачає, адже в основному бюджет міста формується завдяки прибутковому податку з громадян. А щоб ці кошти були, треба, щоб робили наші підприємства. Ось таке виходить замкнуте коло. У мене на підприємстві працює 70 чоловік, а якщо буду депутатом Верховної Ради, то дам можливість працювати 1 500 смілянам. Якщо буде півтори тисячі людей працювати, змушений буду зробити цю дорогу. Аналогічна ситуація з газифікацією Кута. Коли до нашого підприємства проводили газ, кинув труби більшого діаметра і по дорозі підключили ще 33 домоволодіння. 

- Олексію Григоровичу, а Ви корінний смілянин?

- Я народився в селі Пастирському Смілянського району. Після закінчення школи у 1981 році вступив до Дніпропетровського інституту інженерів транспорту, отримав спеціальність інженера-електромеханіка шляхів сполучення. П’ять років вчився і жив у Дніпропетровську. Закінчив інститут у 1986 році і приїхав за направленням на Смілянський електромеханічний завод. З того часу безвиїзно живу в Смілі. З 1986 по 1988 рік працював інженером, з 1988 по 1989 рік - секретарем комітету комсомолу заводу, з 1989 по 1995 рік - інженером-електромеханіком на електромеханічному заводі. У 1995 році був директором приватного підприємства «ДАК». З 1997 по 1998 рік працював заступником директора на СЕМЗ. З 1998 по 2001 рік був виконавчим директором ТОВ « СЕМЗ-Маркет». З 2001 по 2004 рік знову став  директором ПП «ДАК», а з 2004 року і по цей час я є генеральним директором НВПП „ ДАК-Електропром”.

- Розкажіть трохи про своїх батьків? Хто вони?

- Батьки мої – пенсіонери. Живуть в Пастирському. Батько мій, Григорій Іванович Давиденко, 1940 року народження, працював у колгоспі. Пройшов шлях від причіпника, тракториста до головного інженера. На пенсію пішов як головний інженер колгоспу. Мама, Тамара Дем’янівна Горобченко, все життя пропрацювала вчителькою у місцевій школі. На моїх батьків припадає  90 років стажу. І на двох у них - дві тисячі пенсії. От що ще мене спонукає стати депутатом Верховної Ради, і хотілося б, щоб мене обрали. Хотілося б, щоб наші діди і бабусі, які пропрацювали вік, отримували достойну пенсію. Коли я купую ліки батькам в аптеці,  зриваю всі цінники, щоб вони не знали, скільки ті ліки коштують, бо вони від цього не вилікуються. Не допоможуть ці ліки, якщо ми будемо говорити нашим батькам, скільки вони коштують.

- Сім’ю маєте?

Маю. Моя дружина, Ольга Миколаївна, працює фінансовим директором на "ДАК-Електропром". Діти - студенти. Доньці 24 роки, сину – 19 років. До речі, Володимир зараз навчається на третьому курсі Київського політехнічного інституту. Ми довго думали всією родиною, куди йому піти вчитися, але він сам обрав свій профіль і майбутню професію. Син має таку ж спеціальність, як і я. Тож куди вже мені з цієї Сміли подітися, якщо й мій син пішов моєю дорогою.

- Розкажіть, як створювали своє підприємство?

- Після розпаду Союзу, зупинки підприємств життя не зупинилось. Я, як інженер-електромеханік, спільно з товаришами-однодумцями продовжив займатися тим, що вміли робити і чому вчилися, тим, що робили на заводі. Коли купив територію, де зараз наше підприємство, ми тут корчували пеньки, вигрібали смітники і ось вже протягом 20 років будуємося. А це, повірте, нелегко, бо доводитися постійно доводити,  що ми не вороги, не бандити в державі.

Ми створили підприємство, швидко зібрали фахівців, адже кваліфікованим робітникам звичніше виробляти, ніж торгувати. Був значний багаж знань, отриманий в інституті, досвід роботи — майже десять років на виробництві. На той час ще не існувало податкової інспекції, Пенсійного фонду, фонду зайнятості. Платили податок з обороту, прибутковий податок з громадян, податок на землю, орендну плату та ще два-три збори, в цілому не більше п’яти відсотків від реалізації продукції. За перші два роки роботи обсяги виробництва збільшувались в 3-4 рази щомісяця. Починали ми втрьох, через рік наш колектив налічував 76 осіб. Потім депутати прийняли закони «Про ПДВ», «Про податок на прибуток», була створена податкова інспекція, Пенсійний фонд, фонд зайнятості, різні соцстрахи та інше. Економіка країни отримала новий удар, більшість підприємств - наших замовників зупинилися та збанкрутували, що, в свою чергу, відобразилось і на нашому підприємстві. В 1996 році нас залишилось 25 осіб. По-новому вивчали податкове законодавство, юриспруденцію. Це був найскладніший час. Потрібно було утриматись на ринку, протистояти «розгулу демократії» в особі не тільки чиновників, а й бандитів. І знову в пригоді стали знання і досвід, отримані в «застійні часи». У новому сторіччі за чотири роки ми збудували нові корпуси цехів, штат працівників збільшився до 70-ти  осіб, придбали нові верстати, транспорт, обладнання, брали участь у міжнародних виставках. Після Помаранчевої революції знову настав занепад, простій виробництва, звільнення працівників. У 2009 році потроху почали підніматись, але недолуге законодавство заважає нам  працювати і по цей час. У 2010-2011 роках отримали новий ріст виробництва, створили нові робочі місця. Поряд з тим, що взяли на роботу молодих інженерів — випускників найпрестижнішого технічного вищого навчального закладу України — КПІ, змушені приймати на роботу бухгалтерів та юристів, адже податкове законодавство за останні три роки так ускладнилось, що із звітами, прогнозами, листами, законами на підприємстві працює рівно половина його штату. І я в 1996 році закінчив Харківський фінансово-економічний інститут по спеціальності «бухгалтерський облік підприємств».

 - Сьогодні говорять про те, що колишнім радіозаводським приміщенням слід знайти інвестора, щоб площі величезного заводу не занепадали, а в Смілу йшли хоч якісь кошти... Що скажете на таку думку?

- Відновити радіоприладний завод у такому вигляді, у як він був раніше, неможливо, і радіоапаратуру, яку там робили, ми робити сьогодні не будемо, бо не зможемо конкурувати з іншими виробниками.  Я взяв колишній транспортний цех "Оризон-Транс", і зараз там розташовується частина підприємства. Так само можуть зробити інші підприємці. Якби тільки їм дали можливість працювати спокійно.  Та, на жаль, наша держава такої можливості не дає. За сім років оренди мені підняли в 10 разів орендну плату. От і вся можливість... І знову ж таки, посилаються на те, що такі закони прийняла Верховна Рада. То чомусь Верховна Рада не думає про те, як же цим людям жити? Багато хто мені зараз говорить, що "...ти ж будеш депутатом Верховної Ради, то треба думати в межах держави, а не в межах Сміли". Як мене вчили, і як ми всі з вами знаємо, основа суспільства - це сім’я, от з таких сімей складається наша Сміла, а з таких міст, як Сміла, складається вся Україна. Якщо ми не будемо думати про маленьку сім’ю, то нічого не зможемо змінити в державі. Буде абстракція України, так як зараз. Олігархи будуть жити, відпочивати на Багамах, в Лондоні навчати своїх дітей і за кордоном лікувати своїх батьків, а наші діти будуть тут "чахнути" і будемо ми й надалі оцими розбитими дорогами їздити. От чому й потрібно людям нашим зробити правильний вибір. А  щодо інвестора? То хто такий інвестор? Керівники всіх рівнів і влада чекають інвестора для радіоприладного заводу. Всі ждуть, що от прийде інвестор і нікому робить не треба буде нічого. Думають, що інвестор - це дурний дядько з великим мішком грошей, який приїде у Смілу, відкриє тут велике підприємство, дасть смілянам роботу та ще й гроші будуть надходити до місцевого бюджету. Інвестор - це та людина, яка буде вкладати гроші у своє підприємство, а  не у нас з вами чи у наше місто. Через рік йому треба щось отримати зі свого підприємства. Не буде він декілька років чекати прибутків, не буде думати за смілян, за чужих йому людей. Ми повинні робити це самі. Інвестор прийде сюди тільки з тією метою аби заробити грошей собі. 99% замовників «ДАК Електропрому» - це підприємства Харкова, Донецька, Львова, Одеси. Великі підприємства таких міст платять у Смілу гроші, люди отримують тут заробітну плату, от ми і є інвесторами. Адже ми, місцеві підприємці, притягуємо гроші інших регіонів. Навіть коли приходжу на Шевченківський базар, мені кажуть: "...а ми знаємо, що ваші люди вчора получили гроші, бо у нас уже полиці пусті". Оце вам і є місцеві інвестиції. Треба дати можливість своїм підприємствам і своїм людям працювати, а не пресувати їх і не обдирати.

- Дружина Ваша підтримує Ваші старання?

- Мої починання відкрито підтримують мої батьки. Вони говорять, що недарма вони нас навчали, що ми теж можемо щось зробити, щось змінити у Смілі та державі загалом. А дружині і дітям це складно, бо вже зараз вони бачать мене тільки вночі або рано-вранці. Зрозуміло, що це неприємно, додаються проблеми і тривоги. Поставимо питання з іншого боку: а для чого? Адже я сам себе вже забезпечив і сім’ю свою забезпечив. Але ж все одно ми тут всі разом живемо…Дихаю тим же повітрям, п’ю ту ж воду, що й ви, і тими ж дорогами їжджу щодня. Можна плюнути на все і поїхати звідси, а можна разом пробувати щось змінити. Якщо ми разом цього не зробимо, то нічого не буде. Дружина готова мене підтримувати, адже схожа ситуація була у 1991 році, коли я займав високу посаду на заводі, мав якийсь статус, був другий на черзі на квартиру. Коли розвалився Радянський Союз, розвалилося все. Заводи зупинилися. Роботи не було. Черга на квартиру до цього часу завмерла. У мене був вибір: або їхати на заробітки і щось заробляти, або створювати щось своє і тут працювати. Тим більше, знав, що можу тут щось зробити і мої однодумці мене підтримають. Підтримала мене і дружина, за що я їй дуже вдячний.

 - Розкажіть трохи про своє хобі?

- У мене хобі страшне (сміється...) це - стрільба. У 18 років я вже мав І розряд зі стрільби і фактично це залишилося моїм улюбленим заняттям до цього часу. Маю спортивну зброю. Стріляю тільки по мішенях. Стрільба знімає стрес. Їжджу стріляти на "Спортохоту" в Черкаси.  На полювання не ходжу, тому що тварин мені шкода вбивати. Маю  задумку колись обладнати хороший тир у Смілі. Колись паралельно вивчав і займався радіосправою. Зараз на це не вистачає часу. Син у мене сьогодні таким займається.

- Книги які полюбляєте читати?

- Мені дуже подобається творчість М. Булгакова. Навіть, якщо взяти його твір "Собаче серце", то ця книга абсолютно написана в дусі нашого часу, там піднімаються питання, які характерні і для нашого суспільства також, хоча книга написана давно. Руйнування не виникає саме по собі, ми самі створюємо навколо себе те життя, яке є на сьогодні - це головна ідея книги. Наведу приклад - ми з сином нещодавно були у Німеччині на виставці електричних машин. І там, якщо ти кидаєш папірець поза урною, то всі це помічають і роблять тобі зауваження. В нас такого немає. Отже, можна зробити висновки і провести відповідні паралелі. Ми тільки ходимо і нарікаємо на бруд, виникненню якого самі ж і сприяємо своєю інертністю і байдужістю. Страшною є людина не зла і не добра, а байдужа, каже народна мудрість і пишеться у Біблії.

- Як Ви ставитеся до костюмів "Бріоні" чи інших відомих брендів, які одягають депутати?

- Був такий випадок, коли  ми з дружиною шукали в Києві діловий костюм. А в мене так виходить, що брюки і піджак в комплекті придбати не можу через нестандартну фігуру. Зайшли ми в один "крутий" магазин, де це все можна придбати окремо, купили брюки і піджак, а через тиждень в Черкасах на базарі знайшли костюм тієї ж марки і такий, як мій, придбаний у дорогому магазині. Тому думаю, що всі ті "Бріоні" в нас десь і пошиті.

- Яку музику полюбляєте слухати?

-  Я народився і виріс у селі. Відвідувати музичну школу не було можливості, тому до класики не тяжію. Більше подобається народна музика, українські пісні у виконанні народних ансамблів і колективів, і зокрема тих, що діють у Пастирському. Дружина моя може співати, а я ні. Шкода, але мені хтось наступив на вухо (усміхається - прим. автора).

- Готуєте вдома? Допомагаєте дружині біля плити?

- Не допомагаю, але можу сам все приготувати, коли потрібно. Готувати вмію все. Це вміння прийшло з дитинства. Батьки були щоденно на роботі, готувати доводилося мені і брату. Тому робота на кухні для мене не чужа.

Наша розмова з виробничником і керівником, депутатом міської ради та кандидатом у депутати до Верховної Ради О. Г. Давиденком добігла кінця. Прощаючись, Олексій Григорович побажав успіхів і доброго здоров’я смілянам, а головне – здорового глузду і правильного вибору між кандидатами у депутати, від мудрості і досвіду яких залежатиме те, як житиме Сміла і наша країна найближчі п’ять років.


Поделись новостью с друзьями



Читать еще новости:
Категория: выборы 2012 | Добавил: Neo (22.08.2012)
| Комментарии: 1 | Теги: выборы 2012 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 1
1  
"На жаль, із 46 депутатів нас таких п’ять чи шість, які б підтримали вирішення цього питання" - у Верховній раді буде легше чим у рідному місті?

Имя *:
Email *:
Код *:





редакция



VL Tregubov © 2017
При любом использовании материалов и новостей сайта ссылка на Смеляночка обязательна, а для интернет-ресурсов гиперссылка на info-smila.ck.ua. Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов и новостей не несет.