Приветствую Вас Гость | RSS



Головні новини

Новини

Архів

Меню

Статистика
Система Orphus

Главная » Статьи » Новости » история города

Легенди про Дівчину-Смілу: трактування та версії
01:20 | 05.11.2012


Наприкінці жовтня у центрі міста був встановлений об’ємний пам’ятник Дівчині-Смілі. Скульптурне зображення відтворює узагальнений образ легендарної героїні, яка є основним дійовим персонажем в цілій низці переказів про появу міста. То ким же, згідно цих переказів, була Дівчина-Сміла?

 

Версія 1. Невідома простолюдинка. Доба Русі.

За деякими відомостями, цю версію легенди у 1899 році записав власник Смілянського маєтку Лев Олексійович Бобринський. Повна версія переказу звучить так:

Чорною хмарою посунули татари на землі придніпровські. Зібрав тоді хоробрий князь військо своє і вирушив у похід. Спинився табором у густому лісі над Тясмином. Почав думати-гадати, як би зайти до татарина з тилу, вдарити зненацька. Але ж довкола – ліси дрімучі, болота непрохідні. Раптом перед князем дівчина з’явилася.

– Знаю, – каже, – я стежину потайну. Можу нею провести твою дружину хоробру.

І пішли за дівчиною русичі. Здолали тьму-тьмущу татарви у січі кривавій, тільки дівчини не вберегли, вп’ялася стріла ворожа їй у груди. Поховали вони незнайомку в лісі над Тясмином. Навіть ім’я її не знали, та за сміливість прозвали Смілою. А коли пізніше на цьому місці виросло місто, то й воно стало Смілою називатися – в память про дівчину хоробру…

Даний переказ є найбільш розповсюдженою версією легенд про Дівчину-Смілу. Більше того: саме ця версія претендує на статус «офіційної»: невідома простолюдинка доби Русі зображена на міському гербі, саме Дівчина з народу оспівана в ряді віршованих та музичних творів про появу міста.

 

Версія 2. Княжа донька. Доба Русі.

Друга версія є значно менш поширеною. Незважаючи на те, що вона містить в собі багато суперечностей та нелогічних положень, проте будучи передусім народним переказом, все ж дійшла до сучасників у наступному вигляді:

За часів монголо-татарської навали населення Київської Русі знемагало від непосильної данини, яку збирали татари. Одного разу завойовники зібрали данину в населення, що населяло околиці Юрової гори. Але через деякий час повернулися знову – і знову забрали все, що можна було забрати, а на додачу захопили з собою й молодих жінок, яких перетворили на рабинь. Потому повернулися знову, але брати їм було вже нічого.

Тоді народна громада звернулася до місцевого князя, який мав чотирьох синів і доньку, з проханням, щоб хтось із княжих дітей очолив боротьбу з монголо-татарами. І коли сини князя злякалися, то за справу взялася наймолодша донька володаря цих земель. Вона наказала місцевим жителям зварити хмільне пиво і щедро пригостити ним непроханих гостей. Як тільки татари заснули, їх роззброїли і прогнали геть. Княжа донька ж зібрала дружину з найхоробріших русичів і продовжила успішно боротися із завойовниками. Коли звістка про це докотилася до Золотої Орди, то місце, де розбили монголо-татар, у подальших наказах ханів стали називати Сміла.

 

Версія 3. Невідома українська козачка. Козацька доба.

За козацької доби на території сучасної Сміли розташовувався замок, яким володіли польські пани. Проти поляків боротьбу за цей замок постійно вели козаки. Фортеця постійно переходила з рук у руки. І коли козаки почали вже втрачати надію остаточно завоювати її, то до їхнього табору прийшла невідома козачка. Вона закликала козаків продовжити боротися із поневолювачами рідного краю і першою кинулася в чергову атаку фортеці. За нею послідували й козаки. Результатом короткої сутички стало остаточне взяття замку та цілковите знищення польського гарнізону. Відтоді замок та поселення навколо нього стали називати Смілою – на честь невідомої сміливої козачки, ім’я якої так ніхто й не дізнався.

 

Версія 4. Польська княжна Любомирська. Козацька доба.

Четверта версія є фактично прямою протилежністю попереднього трактування. Якщо версія 3 говорить про сміливу козачку-українку, яка визволяла смілянський замок, то версія 4 – про сміливу полячку, яка його захищала:

Польську фортецю – родову твердиню польських князів Любомирських взяли в облогу гайдамаки на чолі з Максимом Залізняком. Вони спалили поселення навколо замку, але взяти його так і не змогли, як не намагалися.

– Хто вами керує? – питав залізняк у полонених поляків. – Він великий лицар, і на високому дубі я його повішу, коли він потрапить мені до рук.

Залізняку відповідали:

– Керує нами не лицар і не пан, а сама найсвітліша княжна Любомирська. Вона і фортецю захищає, і гармати знаходить, і на розвідку нас водить, і, якщо Бог дасть, сама тебе, Залізняк, своїми ясновельможними руками повісить.

Нічого не міг вдіяти Залізняк біля фортеці, тому змушений був відступити.

– Та й сміла ж баба, – похвалив гайдамака на прощання княжну Любомирську.

Від слова Залізняка став називатися замок та поселення навколо нього Смілою.

 

Такими є основні трактування легенди про Дівчину-Смілу – різними, суперечливими за логікою, за історичним періодом, за героями. Кого саме сміляни бажають бачити, проходячи центром міста повз скульптуру легендарної героїні, кожен має вирішити сам для себе.


Поделись новостью с друзьями



Читать еще новости:
Категория: история города | Добавил: Neo (05.11.2012)
| Теги: история города | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:





редакция



VL Tregubov © 2018
При любом использовании материалов и новостей сайта ссылка на Смеляночка обязательна, а для интернет-ресурсов гиперссылка на info-smila.ck.ua. Редакция может не разделять точку зрения авторов статей и ответственности за содержание републицируемых материалов и новостей не несет.